"Ніде, як в бібліотеці, в цій живій і діяльній енциклопедії, всі ми знаходимо - за допомогою бібліотекарів як консультантів, відповіді на всі і всякі хвилюючі питання" (Ф. Гладков)
вівторок, 27 листопада 2012 р.
четвер, 22 листопада 2012 р.
ТРАГІЧНА ПАМ'ЯТЬ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРУ 1932-1933рр.
Письменники і поети про Голодомор
У тридцять третьому
і я на світ з'явився
в козацькому,
вербовому краю,
коли в селі
голодомор чинився
і нищили всю
націю мою...
Бідняк Г. "Як вижив я..." // Голодомор. Ціна життя /
Григорій Бідняк. - Дніпропетровськ, 2007. - С. 61 - 62.
пʼятницю, 16 листопада 2012 р.
14 листопада 2012 року - 100 років від дня народження А.С.Малишка (1912-1970), українського поета.
|
Андрій Самійлович Малишко (14 листопада 1912, Обухів — 17 лютого 1970, Київ) – видатний український поет, перекладач, літературний критик ім’я якого залишається одним з поетично-пісенних символів України.
Народився поет у м. Обухові на Київщині в сім’ї сільського шевця. Дитинство Андрія проходило в суворих умовах трудового селянського життя. Від матері поет перейняв дорогоцінні скарби народу – народні пісні.
Закінчивши інститут народної освіти, А. Малишко працює вчителем в Овручі, невдовзі стає газетярем у Харкові. У передвоєнний час видає збірки «Лірика», «З книги життя», «Народження синів», «Жайворонки». Тематика творів різноманітна: це і хліборобська праця, і бурхливі події громадянської війни, пейзажна лірика.
Під час Великої Вітчизняної війни він працював військовим кореспондентом у газетах «Красная Армия», «За Радянську Україну», видав сім збірок поезій: «До бою вставайте!», «Україно моя!», «Слово о полку», «Битва», «Ярославна» та ін.
Із роками голос Андрія Малишка дедалі міцнішав, набирався сили, поет починає пильніше придивлятися до життя, глибше сягати в сутність складних вічних проблем, бачить загальнолюдське, йдучи «Дорогою під яворами», що її певною мірою можна вважати етапною на творчому шляху, як і внутрішньо пов’язану з нею «Руту». Як поет-лірик, чиї вірші відзначаються надзвичайною музичністю, А. Малишко неминуче приходить до пісні. Це безсмертна «Пісня про рушник», безмежно зворушлива «Вчителька» та багато інших…
У піснях Андрія Самійловича такі скарби почуттів, буяння краси, тепло любові, що самі вони принесли б поетові безсмертну славу.
І здається не випадковим, що й останнім твором поета, написаним у лікарні за тиждень до кончини 17 лютого 1970 року, була славнозвісна «Стежина» («Чому, сказати, й сам не знаю...»), в якій він роздумує над людським життям, згадує рідну стежину, з якої воно починається, якій немає ні кінця, ні повороту, людина смертна, а народ живе вічно.
Чому, сказати, сам не знаю,
Живе у серці стільки літ
Ота стежина в нашім краї,
Одним одна біля воріт.
Біографія
Творчість
Тож нехай вічним вогнем любові до своєї рідної України, її народу звучать у серці кожного з нас слова Андрія Малишка.
Україно моя, далі, грозами свіжо пропахлі,
Польова моя мрійнице. Крапля у сонці з весла.
Я віддам свою кров, свою силу і ніжність до краплі,
Щоб з пожару ти встала, тополею в небо росла.
Андрій МАЛИШКО
«УКРАЇНО МОЯ»
|
Підписатися на:
Дописи (Atom)