Краєзнавча сторінка

К О Р О Л Е В О

Селище міського типу з 1947 року, розташоване за 10 км на схід від райцентру. Залізничний вузол і станція. Одне із найстаріших поселень краю. Вже за часів короля Святого Іштвана тут поселилися саксонці. Від них пішла старовинна назва селища: Фелсас (1272 рік). Але з 1355 року закріпилася сучасна угорська назва поселення Кіральгазо. Ця назва походить від королівського дому (DOMUS REGALIS), розташованого на пагорбі край села, який був центром лісового управління, що опікувалося лісоводством усього Угочанського комітату. Теперішня назва Королево є перекладом з угорської мови. Під час чехословацької доби воно називалось Кральово-над-Тісов.

Потрібно зазначити, що первісні люди облюбували цей благодатний край. Тут найдавніша в Україні палеолітична стоянка ( 15 культурних шарів від 1млн. до 25 тис. років тому, 60 тис. знахідок), відкрита в 1974 році. Крім неї, у Королеві відома також неолітична стоянка (УІ-ІІІ тисячоліття до н. е.), поселення бронзової доби (ІІ тисячоліття до н. е.). У північно-східній частині Королева біля гори Городище знайдено рештки слов’янського поселення Х-ХІ століття. Село вперше згадується в 1262 році, а в 1264 році воно фігурує у грамоті папи Урбана ІУ.

Село спершу було на лівому березі Тиси, але через часті повені перенесено на правий. В 1241 році хан Батий рухався правим берегом Тиси і не зумів переправитися через повноводну річку на лівий берег. Це врятувало Королево від пограбування і нищення. Після монголо-татарської навали король Бейла ІУ запросив фламандців і саксонців до Угорщини, в т. ч. до Королева. Королі і надалі заохочували німецьку колонізацію цих теренів, з метою забезпечити спеціалістів з обслуговування королівських маєтків.

У 1272 році переселенці отримали привілеї полювати в навколишніх селах на ведмедів, вепрів, оленів, безмитно користуватися поромом через Тису, запрошувати священиків, вибирати суддів.

Біля села виріс королівський замок, відомий з 1279 року. З кінця ХУІ століття замок фігурує під назвою Нялаб. Ніхто достовірно не може сказати хто спорудив цей замок. Є версії, що це був землевласник Нялаб, ім’я якого носить замок сьогодні, а, можливо, і сам король Стефан. В угорських джерелах є дані, що розпочав будівництво Кун Ласло ІУ. Достовірно відомо, що в період Арпадовичів замок був уже зведений. Про те що в будівництві замка брали участь слов’яни, зокрема серби, свідчить назва південного муру замку, яка збереглася до цього часу “Не бойса”.

Безперечно, замок мав велике стратегічне значення. Через Королево пролягав торговий шлях на Сату-Маре. Разом із хустським і виноградівським замками він гарантував безпечний сплав солі по річці Тиса з Солотвина. Крім того, замок слугував літньою резиденцією королів Угорщини, які любили полювати в навколишніх лісах. В 1321 році королю Роберту-Карлу довелося штурмом забирати замок від сина Боршо Томаша - Беке. З тих пір фортеця у володінні короля. В 1378 році король Людвіг Великий подарував замок Нялаб трьом братам – воєводам Драгфі (Драгам), синам колишнього молдавського воєводи Саса. Однак це не давало покою їхнім сусідам – родині Перені, і вони досягли свого – король Жігмонд І в 1405 році передав замок і село їм.

Цей бастіон не раз рятував шляхту і дрібних дворян від повстанців. Так, в 1514 році Дожа Дьєрдь безуспішно намагався захопити замок. В 1661 році його оточили турки, які півроку намагалися захопити замок, але він вистояв. Водночас вони грабували село. Окремо слід підкреслити, що замок був своєрідним культурно-освітнім осередком, в ньому були створені твори, які навіки увійшли в історію. У 2011 році виповнилося 610 років із створення маловідомої, але дуже важливої пам’ятки письменства на Закарпатті – Королівського Євангелія. В кінці книги вказано, що воно переписано в 1401 році Станіславом Граматиком у нялабському замку в Кіральгазі. Книга вважається сьогодні найдавнішою збереженою кириличною книгою, що була створена на Закарпатті. Королівське Євангеліє на 160 років давніше за славнозвісне Пересопницьке Євангеліє, на якому приймають присягу президенти України.

У 1532 році вдова барона Г. Перені запросила до замку вчителем їх сина Яноша каноніка Бенедека Ком’яті. Разом із навчанням у вільний час він здійснив переклад частини Біблії та 13-ти листів апостола Павла з латині на угорську мову. У 1533 році дружина Перені за свої кошти в друкарні міста Кракова (Польща) випустила першу друковану книгу на угорській мові з текстом перекладу.

У стінах замку творив знаменитий угорський поет і композитор Ілошвої Шеймеш Пийтер, який у 1548 році написав музичний твір “Олександр Великий”. Але найвидатнішим твором, який увійшов до скарбниці угорської культури, є його балада про Міклоша Толді, написана у 1574 році.

Непросто складалися відносини між Габсбургами та родиною Перені. За участь в антиурядовій змові хорватського правителя Ф. Франгепана, брата жінки Габора Перені (загинув 29 серпня 1526 року в битві під Могачем) – Каталін, імператорські війська займають замок Нялаб. Виступ угорських і хорватських політичних діячів, особливо близького ще одного ближнього родича Перені – Петера Зріні, який розробив план визволення Угорщини від турків та Габсбургів, зазнав невдачі. За наказом імператора Леопольда І 30 квітня 1671 року були розстріляні керівники цього виступу: Ф. Вешшелені, П. Зріні, Ф. Франгепан. Замок Нялаб в 1672 році, як оплот боротьби за національну незалежність, просвітительства та Реформації було зруйновано, незважаючи на те, що участь у змові та повстанні володарів замку Перені не була доведена. Фортецю більше не відбудовували. На диво є схожою доля виноградівського та королівського замків: ворогам і повстанцям було не під силу їх захопити, проте в обох випадках їх знищили за вказівками правлячих Габсбургів.

У 1850-х роках угорський уряд виділив кошти для археологічних розкопок, під час яких знайдені сімейний склеп та коридор, багато золотих речей та коштовностей. Найцінніше і сьогодні зберігається в національному музеї Угорщини.

Встановлення влади Габсбургів погіршило становище жителів Королева. Тут розташувався австрійський військовий підрозділ, значно посилився податковий тягар і кріпосна залежність селян. Вони повинні були працювати на пана, священика, утриманні і будівництві доріг, ще й годувати австрійський гарнізон. Тому й не дивно, що королівчани брали активну участь у повстанні 1703-1711-х років під проводом Ференца ІІ Ракоці.

Після повстання спостерігалося зменшення кількості населення, оскільки воно або загинуло в боях, було репресовано , або втекло у ліси.

Потрібно ззначити, що Королеву, як і Вилоку, постійно загрожували повені та небезпеки іншого походження. Лише протягом 70-ти років з 1718 по 1788 рік королівчани пережили: 1718 – засуха (неврожай), 1739 – мор, 1743 – велика повінь, 1771 – тиф, 1778 – великі морози привели до неврожаю.

Одна із найбільших повеней була в 1869 році, коли Тиса знищила частину села. Ще більшою була повінь в 1913 році, коли було затоплено майже все село. У червні 1928 року черговий паводок. Чимало руйнувань мали місце у 1947 році. Вже в наш час, у 1998 році , вода піднялася вище за чотириметрову дамбу, поступала через дренажний люк, прорвала насип.

Через два з половиною роки, в березні 2001 року, Королево зазнало ще одного паводку. Хоч ця повінь і була потужнішою за попередню, вона не спричинила значних руйнувань.

Не можна сказати, що впродовж усього часу не робилося нічого, щоб регулювати розливи ріки. Ще в 1790 році починають робити запруди. На початку ХІХ століття були проведені значні роботи зі зміцнення і нарощення захисних споруд та загат. В період з 1939 по 1944 рік угорська влада намагалася наростити дамбу, правда, робили це за допомогою тачок. Висота дамби була 1,5-2 м.

У 50-х роках минулого століття завершили реконструкцію старої дамби, використовуючи бульдозер , насували грунт і утрамбовували його. Але в 1998 році і чотириметрова дамба виявилася замалою. Зразу після паводку, який повністю знищив 158 будинків і пошкодив ще 219, було виділено будматеріалів на 7 млн. 760 тис. грн., надано грошової допомоги більше ніж 6 млн. грн. Залізничникам повезло найбільше – замість будинків, які знесла вода, їм побудували красені котеджі. Держава активізувала роботи з берегоукріплення, що дало можливість з найменшими втратами витримати паводок у березні 2001 року.

Але, крім повеней, Королеву загрожували набіги татар та турків. Так, 29-30 серпня 1717 року татарська орда знову напала на село. Вона спалила більшість будинків, захопила в полон 50 селян і забрала всю худобу.

На початку ХУІІІ століття в Королеві було 368 будинків, у яких проживало 1705 чоловік, в т. ч. 1014 русинів, 450 угорців і 210 німців. У 1774 році в селі було 377 кріпаків.

Буржуазна революція 1848-1849 років ліквідувала кріпосництво в Угорщині, в т. ч. і на Закарпатті. Але барон Перені і церковники, користуючись нечіткими визначеннями, які землі вважати урбаріальними, захопили кращі плодючі ділянки. В результаті цього після реформи у селян виявилося землі менше, ніж до неї. Коли весною 1862 року в Королево прибула комісія для проведення комасації ( регулювання землекористування поміщиків і селян) і землеміри почали свою роботу, селяни оточили їх, відібрали інструменти і вигнали з села. Виступ був подавлений, а його організатори арештовані.

Ось що писав Е. Фийнєш в 1851 році: « Кіральгазо, русинсько-угорське село Берегугочанського комітату, на просторій долині під скельною горою біля Тиси: 138 римо-католиків, 660 греко-католиків проживають у ньому з римо- і греко-католицькими церквами. Горбисті землі досить врожайні, але землі біля Тиси пошкоджуються паводками. На високій скелястій горі стояв старий, тепер зруйновний замок Нялаб. Вже з 1423 року село було маєтком Перені, який і тепер дає ім’я роду».

Село поступово росло. Цьому дуже сприяло прокладення через село залізничних ліній. Дільниця Королево-Берегово-Батєво була запущена у листопаді 1869 року. Біля Текова і Королева на річці Тиса почалося будівництво 420-ти метрового мосту. Він був закінчений влітку 1872 року. 16 червня цього року розпочався рух на дільниці Сату-Маре – Буштино через Королево. На дільниці Чоп – Королево рух почався 24 жовтня 1872 року. Біля залізничного мосту у 1885 році будапештським філіалом норвезької фірми “Тредерсон” був побудований міст для інших видів транспорту та пішоходів з навісами для захисту людей від опадів.

Залізничний рух з року в рік ставав більшим та інтенсивнішим. Цьому сприяло те, що деревину, сіль та інші товари вигідніше було возити залізницею. Так, в 1894 році за один день через станцію Королево проходило 60 поїздів, з них 18 – пасажирських, 4 –швидкі, 6 вантажних поїздів, інші літерні та додаткові вантажні. Це викликало потребу в зміцненні ремонтної бази та інфраструктури залізниці. Тому ще в 1884 році на королівському вузлі були побудовані майстерні для екіпірування та ремонту паровозів. В 1937 році реконструйовано майстерню для ремонту паровозів – побудований цех їх промивки, оглядові канави, адміністративний корпус. Реконструкцію закінчено в 1946 році. Стали до ладу пункт технічного огляду паровозів та вагонів, цех тепло промивання котлів паровозів та їх ремонту.

З 1962 по 1965 рік було здійснено перехід на тепловозну тягу, що дало можливість перевозити важковагові поїзди.

В 1987 році розпочався новий етап реконструкції депо. У цей час тут були побудовані виробничі приміщення Луганського тепловозобудівного заводу. Всі тепловози, які йшли на експорт, тут проходили процес прийому і передачі. Насамперед, їх переставляли на колісні пари європейської ширини. Потім проводили ходові випробування на швидкості 120 км в годину. Всі виявлені недоліки актувалися, а потім працівниками філіалу усувалися і лише після цього експортувалися в країну призначення.

У 1992 році завершилася друга черга реконструкції депо. Став до ладу новий ремонтний цех завдовжки 165м і завширшки 24 м з допоміжними підрозділами: дизельним, екіпажним, паливним, механічним та іншими, а також склад палива, котельня, компресорна. Як наслідок, на вузлі набули розвитку служби, які брали участь у будівництві і обслуговуванні транспортних процесів на залізниці.

18 вересня 1872 році в селі створено поштову службу.Перед Першою світовою війною у селі був один приватний лікар, який за велику плату здійснював медичну допомогу жителям Королева і навколишніх сіл.

Початкова школа в Королеві була відкрита тільки у 1880 році. В 1908-1909 навчальному році в ній два вчителі навчали 234 учнів.

Перша світова війна принесла королівчанам нові бідування. З метою реквізицій, весь урожай зерна, картоплі, а також велика рогата худоба і коні підлягали обліку. Багато чоловіків забрали в армію, обробляти поля було нікому. Різко зросли ціни на продукти. Поміщики Допші і барон Перені нажили великий капітал, продаючи продукти по завищених цінах.

Після перемоги пролетарської революції в Угорщині радянська влада в Королеві була встановлена 22 березня 1919 року. До Ради робітників, солдат і селян, створеної в березні, увійшли П. Годгазі, Б. Пінтя, Л. Маринич, М. Чернянчук. Згідно адміністративного поділу, введеного Угорською Радянською республікою, Королево стало районним центром. Тут формувалися загони червоної гвардії. Коли частини 5 дивізії червоної гвардії залишили Хуст і відійшли до Королева, жителі села самовіддано захищали його. У ніч на 20 квітня під натиском румунських військ вони змушені були відступити. Бійці одного з підрозділів при допомозі бронепоїзда (машиністом був житель Королева Б. Дорі) тричі вступали в бій, але вибити інтервентів із села не вдалося. В боях за село загинули 50 червоногрвардійців, більше 150 були поранені.

Згідно Сен-Жерменської угоди Королево переходить до складу Чехословаччини. Нова влада на ділі продемонструвала, що вона була найдемократичнішою за всю історію Закарпаття. В Королеві будуються нові будинки, в. ч. для залізничників так звана «колонія», магазини «КОНЗУМ», «БАТЯ». Виділялися значні кошти на освіту та медицину. Залізниця отримала нові швидкісні поїзди («ріхлики»), забезпечено сполучення з містами Прага, Кошіце. Місцеве населення отримало досить широкі права та свободи.

Про ріст добробуту королівчан красномовно свідчать дані переписів населення в 1921 і 1930 роках. Так, за 9 років кількість житла зросла на 602 будинки до 914 (ріст складає 52%). В 1930 році в селі проживало 4608 чоловік, що на 1115 чоловік більше, ніж у 1921 році і не за рахунок чехів і словаків, як там намагалися подати у радянські часи. Чехословаки у загальній кількості складали 11% населення, русини – 56%, угорці -21%, євреї – 13%. Найбільш динамічно росла русинська громада (13,9%).

Тому й не дивно, що королівчани взяли саму активну участь у боях за захист Карпатської України.

З першого же дня угорсько фашистської окупації 1939-1944 років жителі Кіральгази потрапили під терор і репресії. Місцевий священик Горні доніс властям на людей, які виступали проти окупантів. Були заарештовані сільські активісти І. Легеза, І. Фегер, В, Чейпеш, Ю. Іваніга та інші (всього 22 чоловік). Зазнали переслідувань колишні чеські комуністи, всіх євреїв доставили в гетто в Севлюші. А їх, згідно останнього передвоєнного перепису у 1930 році, було 604 осіб…

22 жовтня 1944 року село звільнено частинами Червоної армії. 54 жителі були мобілізовані як «добровольці», 9 із них загинули. У 1944 році з села інтернували 77 чоловіків, в основному угорців та німців, із яких 34 загинули.

Колективізація в Королеві проходила нелегко. Колгосп був створений 28 жовтня 1948 року, членами якого спочатку були 10 чоловік. У 1950 році невеликі сільгоспартілі Королева, Веряці, Горбків об’єдналися в один колгосп ім. Шевченка. В 1960 році на базі колгоспів ім. Шевченка, ім. Чапаєва (с. Черна), ім. Горького (с. Новоселиця), ім. Мічуріна (с. Хижа) був створений радгосп ім. Шевченка, реорганізований в 1976 році в радгосп-завод. Він мав 4 відділки. Виробничі напрямки – садівництво і виноградарство, вирощували зернові культури, розвивали тваринництво (на фермах було більше 1700 голів великої рогатої худоби). Радгосп мав два цехи з переробки винограду і фруктів. У підвалах дозрівало вино різних марок, в тому числі і знаменита «Троянда Закарпаття».

Королево відоме і своїм циганським табором. Своєї історії цигани не знають. Як і всі цигани, вони вели кочовий образ життя. Та чомусь зупинили свій вибір на Королеві і стали його постійними жителями, як і друга група – в Підвиноградові. Самі себе вони здебільшого величають «ромами». «Роми» - таку назву за ними визнала і ООН.

Роми в Королеві з’явилися порівняно недавно. Під час війни їх було кілька сімей. У 1956 році, піддавшись на агітацію, вони поїхали шукати щастя на казахську цілину. Але через рік майже всі повернулися. Тоді їх було півсотні. Їм виділили місцину для поселення на колишньому пустирі. Так починався тутешній табір. За післявоєнні роки ромська громада виросла більше ніж у 50 разів і нараховує зараз біля 3000 чоловік. Це стало можливим в основному за рахунок високої народжуваності (цьому сприяє українське законодавство, яке стимулює сім’ї, де є багато дітей). Вже зараз майже кожний третій житель Королева – ром. Якщо так триватиме й надалі, то не за горами час, коли вони становитимуть більшість у селищі.

Королівські цигани є особливими з багатьох причин. Вони належать до найконсервативнішої ромської групи «келделарі», які прийшли з Румунії і говорять своїм діалектом циганської мови, вони заледве розуміють ромів сусідніх сіл і районів, хоча більшість інших закарпатських циган розмовляють лише угорською чи українською.

Їхні яскраві довгі спідниці та хустки привертають увагу і підкреслюють їхню самобутність. Правда, чоловіків вже можна впізнати лише за взуттям, яке виготовлене вручну з різнокольорової шкіри та усмішкою золотих коронок, які є їхньою візитною карткою. Другою візитівкою королівських ромів є їхнє ремесло – бляхарство (водостічні жолоби та ринви, тепші (дека). Їх знають не тільки на Закарпатті та в Україні, але і в європейській частині Росії.

Значна частина ромів має автомобілі, в заможної частини – це престижні іномарки. Абсолютна більшість ромів віруючі – євангелістські християни-баптисти. Саме це вплинуло на королівських ромів докорінним чином. Вони під впливом релігії майже не вживають алкогольних напоїв, не крадуть і не бешкетують.

Королівські роми відрізняються від інших способом життя. Якщо у більшості з нас циганський табір асоціюється з саманними халупами часто-густо без дверей і вікон, то у Королеві це благоустроєні вулиці з добротними будинками, значна частина яких двоповерхові. Але, крім забудови, цигани активно скуповують будинки по всьому селищу і навіть у Виноградові. Так, навпроти райвно виросли два палаци дивної архітектури, які належать королівським ромам.

Керує табором «біров» - староста, зараз це Адальберт Шомовк. Хоч особливих претензій до мешканців табору немає, але не всім до вподоби, що вони масово почали скуповувати будинки. Останнім часом ромів запідозрюють у нелегальному бізнесі, про що свідчить раптове збагачення певної їх частини. Це дає їм змогу користуватися послугами білого населення. Всі хати їм будують місцеві майстри, а вдома прислуговують жінки, в основному королівчанки. Це, а також зверхнє ставлення до сусідів, та значна самоізоляція навіть у церковному житті , викликає певне роздратування у корінних жителів селища.

Проблемами ромів залишається освіта і здоров’я. Традиційно вони не привчені до систематичних занять на одному місці. Це стосується і роботи, і в не меншій мірі, навчання. Зараз, коли вони стали віруючими, потрібно знати читати Біблію, читанням вони в основному оволодівають. Рахувати також знають, бо полюбляють бізнес. Але не більше. Спосіб життя, ранні шлюби, велика кількість дітей та, мабуть, генетична схильність не роблять ромів здоровішими. Особливо це помітно у районній лікарні, де в кожному відділенні переважають циганки із Королева і Підвиноградова.

В селищі є культові споруди багатьох конфесій. Як уже згадувалося, колись село було на лівому березі Тиси, але через часті повені було перенесено на правий берег. Церкву та будинки перевезли через Тису на плотах. У 1751 році в Королеві стояла дерев’яна церква, вкрита соломою, в посередньому стані, з одним дзвоном, прикрашена малими образами, збудована в 1723 році. Священик був Іоан Слюсар, посвячений у Польщі митрополитом Шептицьким. У 1775 році йшлося про те, що парохія походить з 1723 року, а стара дерев’яна церква вимагає ремонту. У 1797 році державна комісія вирішила, що в Королеві слід збудувати кам’яну церкву, а існуючу перенести до Веряці, але невідомо чи було це зроблено. У 1847 році знову йдеться про дерев’яну церкву.

Теперішня церква Вознесіння Господнього збудована в 1865 році є мурованою базилічною спорудою. На бароковому завершені вежі викладено рік перекриття бляхою - 1910, а над входом – дата останнього ремонту в 1986 році. Електрику до церкви провели в 1937 році. З 1923 по 1949 рік в церкві служив о. Іван Ляхович, який воз’єднався з православ’ям. У 1949 році церква була підпорядкована Московському патріархату. Після легалізації греко-католицької церкви не вдалося запровадити навіть почергове богослужіння. Вона і надалі залишається в користуванні православної громади. Обслуговує вірників о. Костянтин Цуцков.

Релігійні потреби іншої частини православних християн справляють в церкві по вулиці Ломоносова. Це своєрідна церква. Насамперед тому, що ініціатором її спорудження є о. Петро Івашко, він же і віддав власну землю під храм, який вирішили освятити на честь Всіх Святих. Спочатку богослужіння проводилося під навісом, потім в 2008 році розпочали будівництво церкви, перший поверх закінчили в 2011 і освятили на честь Олександра Невського. Тепер вірники моляться в ній. Одночасно ведеться будівництво другого поверху. Обслуговують цю православну громаду о. Петро Івашко та о. Олександр Гук.

Є в Королеві на вул. Дубовинській церква Святого Іллі. Молиться в ній громада православних Дубовинки. Цікава її історія. Це невеличке село з декількох вулиць, розташоване на відстані майже 5км від Королева і є древнішим за селище. Дубовинчани з незапам’ятних часів займаються гончарством. Жителі села назвали його Пічайдово від слова піч, у якій випалювали різноманітні керамічні вироби. Люди старшого покоління ще пам’ятають їх: товкани, жбани, горнята, свистульки в формі півня, різноманітні сопілки і, навіть, поїлки для курей. Україномовне село не соромилося його назви, вульгарним сприймають це слово ті, що володіють угорською мовою. Гірше те, що в радянський час ремісники були небажаним явищем, яке почали витісняти, створивши їм неприйнятні умови. Більше того, без їхньої згоди, населений пункт перетворили на звичайну вулицю в Королеві.

Тут закінчили будівництво церкви в 1946 році. В радянські часи церкву зняли з реєстрації і вирішили відкрити в ній амбулаторію. П’ять дзвонів забрали в Ужгород у музей під відкритим небом, але зараз вони знаходяться на православній церкві в Криві Хустського району. З церкви знесли дзвіницю, і встановили перестінки, відкрили кабінети. Але у жителів не було довіри до цього закладу, як і раніше, за медичною допомогою зверталися до залізничної і дільничної лікарень у Королеві.

У роки незалежної України вірники домоглися повернення культової споруди. Згідно рішення громади, відбудована церква знову стала православною. На пасхальні свята в 2002 році в церкві сталася невелика пожежа, через недбале ставлення до свічок. Було пошкоджено іконостас та закопчені стіни. Завдяки авральним зусиллям вірників, наслідки пожежі вдалося ліквідувати в найкоротший строк. 11 років громаду обслуговує о. Роман Щербан, який з великою любов’ю і пошаною ставиться до своїх вірників. Він бачить, що із неперспективного населеного пункту Дубовинка перетворюється на такий, що має майбутнє. Тут зараз народжується багато дітей, а це вселяє надію. Та й люди тут, які свято бережуть вікові традиції і, незважаючи на кризу, залишаються щирими, гостелюбними, співучими, згуртованими і готовими прийти на допомогу. Це і допомагає їм вижити, навіть потроху розвиватися в ці нелегкі часи.

Як уже відзначалося, греко-католицькій громаді не вдалося знайти порозуміння з православними про почергові богослужіння в старій церкві. Тому селищна рада виділила ділянку для спорудження греко-католицької церкви ще в 2-й половині 1990-х років, однак люди не спішили починати будувати, сподіваючись повернути стару церкву. У цей період служив о. Іван Ісаєвич, потім о.Мирослав Сипко. Їхній наступник о.Степан Федорко зрозумів, що далі зволікати не можна і оголосив про початок будівництва. Освячення підпрестольного каменю провів о. Тарас Ловска 18 червня 2006 року. Всю відповідальність за організацію і процес будівництва взяла на себе трійка активних вірників – Іван Гавриляк, Юрій Чутора та Федір Ісаєвич. Всі роботивиконувалися місцевими будівельниками. Проект виготовив архітектор Василь Черкун. Через два роки біля головної дороги постав храм Вознесіння Господнього завдовжки 29 м, завширшки 18м, з двома стрункими вежами 29м заввишки. Освячення провів владика Мілан 5 червня 2008 року, а 2 квітня 2009 року освячено дзвони.

Помічниками в непростій але благородній справі збору коштів стали владика Мілан та о. Джон Зеяк з Америки, які залучили гроші із - за кордону, дали кошти селищна та районна ради, але головним спонсором і жертвувачем була віддана і завзята королівська громада. Люди постійно робили грошові внески, допомагали матеріалами і транспортом.

Є в Королеві (вул. Шевченка) церква святого Івана Хрестителя при монастирі Чину Найсвятішого Ізбавителя. Основний монастир цього чину розташовано у Міхаловцях (Словаччина). Ще два монастирі ЧНІ розташовані в Словаччині – у Стропкові та Старій Любовні.

Монастир у Королеві на території колишньої початкової школи заснували о. Стефан Іштваник та ігумен о. Юрій Рак. У 1996 році було викуплено будинок для монастирського корпусу. У 1998 році розпочалося будівництво церкви за проектом архітектора Василя Черкуна. Основні будівельні роботи виконали чотири брати Дербалі. Будівництво закінчили в 2000-му році.

Ще одна культова споруда греко-католиків – це каплиця святого Йосипа, яка знаходиться на території дитячого сиротинця. У 1998 році засновано жіночий монастир святого Йосипа обручника Пресвятої Діви Марії. Спочатку для монахинь знімали квартири, потім реконструювали колишній відомчий залізничний садок, в якому знайшли притулок сестри. Сестрами йосафатками при допомозі о. Івана Ісаєвича в 2001 році був заснований дитячий садок «Назарет», зараз в ньому виховується 50 дітей. Завідуючою є тут сестра Йосафата (Олександра Зенонівна Каравацька). В 2005 році тут також відкрито дитбудинок сімейного типу «Зернятко», в якому виховуються переважно сироти, зараз є 15 дівчат. В 2014 році на базі монастиря відкрито храм Андрія Первозваннного, а також освячено каплицю Теодора Ромжі. Служби тут править о. Степан Федорко.

Місцева римо-католицька плебанія заснована в ХІУ столітті, в 1560-му році, в часи Реформації, припинила свою діяльність і була відновлена тільки в 1727 році. Костьол святих апостолів Петра та Павла, що стоїть і зараз, у 1878 році звів барон Ференц Перені. Орган побудував у 1923 році пряшівський майстер Юлій Гуно. Початок метричних записів з 1728 року. Обслуговує громаду о. Маріо. Є у римо-католиків каплиця народження Діви Марії. Вона відносилася до замку. Її, як і замок, імовірно, було збудовано між 1272-м і 1325-ми роками. Вона простояла більше 400 років, однак була зруйнована в 1946 році. В 1999 році вірники відбудували каплицю. Богослужіння тут проводиться раз у рік на відпуст.

Королівська реформатська громада була створена під час реформації. Як відомо, один із баронів Перені – Питер приєднався до реформатів. А це значило, що римо-католицька церква з 1560-го року припинила свою діяльність, вона була підпорядкована реформатам. Достовірних даних за цей період не збереглося. В період рекатолізації картина помінялася на протилежну, тепер реформатська громада припинила свою діяльність і лише в кінці ХІХ століття знову була сформована. Теперішня церква на 100 сидячих місць побудована в 1911 році. Конфіскована в радянські часи, парафія, частково, повернута вірникам в 1998 році. Друга частина попала в приватну власність. Обслуговує громаду пастор Бейло Пелешкей.

Крім традиційних конфесій, в селищі є християнська євангельська церква Живого Бога по вул. Павлова, 3. Молитовний будинок побудовано своєрідним чином. В радянські часи отримати землю під будівництво такої споруди було абсолютно неможливо. Тому пастор цієї громади розпочав на своїй ділянці зведення молитовного будинку, а потім пройшов всю необхідну процедуру відчуження будови і землі на користь церкви. Правда, це вдалося зробити в роки незалежної України, коли до всіх конфесій стали відноситися лояльно. В 1994 році громада була офіційно зареєстрована. Обслуговує її старший пастор району Іван Іванович Татач. Йому належить ідея організації філіалу Біблійного інституту в 2009 році на базі королівського молитовного дому. Відбулося 2 випуски. 17 жителів району отримали звання бакалавра богослівя.

Неоднозначною є ситуація з євангельськими християнами баптистами, яка склалася через позицію ромів, вони мають зареєстрований молитовний будинок по вул. Руській,15. Пастором тут служить Богар Йосип Шамуілович. Вони відокремилися від братства і стали настільки незалежними, що самоізолювалися від усіх. Діє в королеві і традиційна релігійна громада євангелістів-баптистів, які мають молитовний будинок по вул. Суворова,8. Тут раніше була хлібопекарня, яку викупила громада і реконструювала під культову споруду. Пастором тут служить Ігор Товт.

За роки радянської влади, колишнє село Королево, стало селищем міського типу з великим залізничним вузлом і розвинутим сільськогосподарським виробництвом.

А що в наші часи? Залізничний вузол, хоч і втратив деякі позиції, все ж залишається основним роботодавцем для жителів Королева. Вузол свої функції і надалі виконує, хоч обсяги робіт значно зменшилися, а це значить, що та кількість людей, яка була вже не затребувана. Керівництво деяких залізничних підрозділів перенесено в Ужгород і Мукачево, але це не стало великою проблемою. Торгівля і громадське харчування на належному рівні, конкуренція породжує поліпшення обслуговування населення. В сільському господарстві є проблеми не тільки в Королеві, а й усіх селах, що входили до цього агропромислового комплексу. Цех по переробці винограду викупили українські інвестори, і, як звичайно, довели його до банкрутства. «Королівський сад» животіє, розпродаючи залишки з підвалів.

Багато людей працює в Виноградові та Хусті, частина жителів, особливо молодь, на заробітках в далекому та ближньому зарубіжжі. Інші працюють на своїх присадибних ділянках і паях, розводять домашню птицю і худобу, що допомагає їм вижити у цей непростий період.

У Королеві народилися відомі закарпатські поети Василь Вароді та Василь Густі. Тут і зараз проживає один із найкращих русинських письменників сучасності Михайло Чухран.

Іван Біланчук, Нариси історії населених пунктів Виноградівщини

Королево: саксонці, повені, євангеліє, залізниця, роми.

Королево, ч.2: колективізація, ромський табір, Пічайдово

Короле́во (Королеве, угорська назва Кірайгаза або Кірагаза (Királyháza)) – селище міського типу у Виноградівському районі Закарпатської області України. Розташоване на річці Тиса.

З давніх часів веде своє літочислення Королево – красиве закарпатське селище, що має багатовікову історію. По-різному називали цей населений пункт: Фелсас, Кірайгазо, Кралово-над-Тісой, Королево.

Назва Королево (угорською мовою Кіральгаза – Дім Короля), скоріш за все походить від того, що колись тут знаходився мисливський будинок, куди на полювання приїжджав угорський король Іштван V.

Королево – надзвичайно привабливий куточок у Західній частині Українських Карпат. Тут унікальний клімат, багато флора та фауна, густі змішані ліси, річка Тиса, щедра на рибу, а також є родючі грунти. Це найдавніша людська стоянка в Центральній і Східній Європі.

Перша письмова згадка про Королево датується 1262 роком, проте в IX-X ст. на місці замку вже існувало поселення слов'ян.

Герб селища Королева.

На південній стороні скали була побудована потужна кілевидна башта.До башти готичного стилю, що знаходилась на першій терасі біля головного входу, примикала захисна стіна, декорована з зовнішньої сторони сітчастим орнаментом з цегли-залізняка. Територія замку була розширена в бік села до земляного валу, де виросла потужна кріпосна стіна, яка збереглася до наших днів. Вперше на головних воротах був відчеканений герб – річка, риба та головна башта фортеці на срібному фоні. Територія була огороджена цегляною захисною стіною з чотирма кутовими і однією надбрамною баштою.
У 1870-х роках для Королева було затверджено герб, досить складний за композицією, але цікавий за геральдичним змістом: на срібному тлі - з правого боку щита церква, а з лівого - вежа, що стоїть на зеленій горі; у верхній частині щита - голуб, що летить, а під ним - риба. ніби витає в повітрі риба, яка символізує рибні багатства Тиси. Зображення вежі на горі символізувало замок Нялаб, риби - поширення рибальства в околицях містечка, над Тисою, а малюнок голуба, очевидно, виступав як традиційний іконографічний образ Святого Духа як покровителя Королева.

Чарівна природа Королева

Королево знаходиться на висоті 146 метрів над рівнем моря. З усіх боків оточене горами: Чорна гора на північному заході (висота її 568 м), гора Саргедь – на сході (393 м), південніше – гора Камінь (347 м), Криживський верх, а на півдні видніється гора Фрасин – 821 м, східніше бачимо гору Кобола – 615 м, прямо на схід – гора Іросла 598 м. За умов хорошої сонячної погоди далеко на півночі видно гору Тупий, її висота 878 м. Тому не дивно, що коли у Королеві вже цвітуть нарциси та тюльпани, вершина г. Тупий все ще вкрита снігом, який лежить там іноді до середини квітня. На північному сході видніється гора Товста, на вершині якої встановлено телевежу. На північ, зразу за рікою Тиса, простягаються невисокі гори Копанський Верх. Їх вершину прикрашає чудовий сосновий гайок, який видно за десятки кілометрів. Імператриця Австро-Угорщини Марія-Терезія (1774-1779 р.р.), дочка Карла VI, подорожуючи нашим краєм, вирішила пообідати на вершині цієї гори. Поки вона обідала, обслуга швидко посадила великий сосновий гайок на честь перебування імператриці у цьому місці. Пізніше імператор Йосиф ІІ теж побував у наших краях і милувався неповторним краєвидом, що відкрився з Копанського перевалу.

На Північному Заході від Королева можна побачити відомі «хустські ворота» – унікальний природний феномен. Їх ширина близько 3 кілометрів. Саме звідси починається рівнина, яка через 80-100 км переходить у Велику Угорську низовину. Завдяки цим «воротам» холодні північно-східні вітри не сягають Королева і температура тут на кілька градусів вища, ніж, наприклад, у тому ж Хусті.

Королево в історії

На вершині гори, яка є частиною «Хустських воріт», знайдено залишки поселення неандертальців – рубаючі знаряддя, скребла, ножі, наконечники списів з андезиту та кременю. Всіх знахідок є більше 60 000. Це поселення є пам’яткою світового значення і вважається найважливішим та найдревнішим на території Старого Світу.

Крім поселень первісної людини в околицях селища були знайдені поселення раннього середньовіччя. Як пише у своїй відомій «Географії» римський історик Клавдій Птоломей, це були карпи (звідси гори Карпати). На початку V століття н. е. у період великого переселення народів почався масовий рух гуннів з Азії (похід Аттіли). Чехословацькі історики вважають, що в 450 р. до н. е. територію як Словакії, так і Закарпаття заселили кельти, а потім їх витіснили германські племена. Племена східних слов’ян прийшли сюди лише в кінці V – на початку VI століття. Закарпаття мало тісні зв’язки та спільне історичне минуле з Моравією (830-908 р.р.).

У кінці IX та на початку X століття (Нестор- літописець пише про 898 рік) мало місце масове вторгнення угрів (угорців) на територію Центральної Європи, що проходило через наш край. Угри осідали у Придунайській низовині, в тому числі і у Закарпатті. У IX столітті відбувається ще одна важлива історична подія, що торкнулась і Королева: сюди проникає християнство. Королево, тогочасні його жителі мали багато спільного з іншим населенням Великоморавської держави, зокрема лужицькими сербами, Моравією. Так, наприклад, південна вежа Королівського замку називалась «Не бойса», що відповідає українському «Не бійся». Як відомо з письмових джерел, вперше Королево згадується в 1264 році папою Орбаном IV в одному зі своїх листів, в якому він пише про поселення QUARELIAZA (хоча є інші версії, за якими про Королево згадують на два роки раніше, тобто в 1262 році), а про Королівський замок Ньолаб – у 1279 році.

Королівський замок Ньолаб

Ще в 1272 році Карой Роберт дозволив угорській знаті полювати у навколишніх лісах на ведмедів, кабанів, оленів. Як свідчать угорські літописці, замок Ньолаб зводив (Кун) Ласло IV. Споруда мала неправильну форму, була двоярусною, схожою на пшеничний сніп (угор. Nyalab – в'язка, оберемок, пук).. Спочатку замок був власністю Боршо Бенедека, а потім в 1312 році Карой Роберт видав указ, згідно з яким бастіон отримав нового хазяїна. А, можливо, побудував його король Стефан (син Бейли 4). Достеменно про це невідомо.

Проте вже в 1279 році Королівський замок Ньолаб згадується вперше. Це була літня резиденція угорських королів, що приїжджали сюди на полювання. Ліси тут були напрочуд густими та багатими на дичину.

Та хто б не доклав зусиль до його створення, Королівський замок став важливою архітектурною пам’яткою і свідком багатьох подій. Збудований він на горі вулканічного походження. Унікальність цієї гори полягає в тому, що вона відрізана від всіх інших гір, що розміщені довкола, і відстань до найближчої (з боку села Копаня) не менше 2 км. Сама гора, на якій зараз знаходяться руїни замку, має досить великі розміри: висота 52 метри, довжина 600 метрів, ширина – від 100 до 250 метрів у різних місцях. Ньолаб розташований на двох терасах. Більшість його споруд зведені на найвищій частині скелі. У плані замок асиметричний, має форму неправильного чотирикутника, пристосованого до нерівностей пагорба. У північно-західному куті виступає назовні напівкругла башта. У центрі замку був викопаний колодязь. Можна собі уявити, скільки потрібно було докласти праці для його створення. Замкова гора – суцільний камінь, а глибина цієї криниці була не менше 55 метрів. На спорудженні замку працювали волохи та русини з навколишніх сіл – Черни, Новоселиці, Веряці, Хижі, а також майстри із Сербії.

План замку

Замок споруджений з бутового каменю на вапняковому розчині.

Довжина верхньої частини замку 57 м, ширина – 47 м, висота стін – до 10 м, товщина понад 2 м. До головної споруди примикає частина укріплень, що мають форму прямокутника. У південно-східній частині пагорба, на значній відстані від кріпосних споруд окремо стоїть сторожова кілевидна башта. Скеля за баштою з півдня прорізана глибоким ровом. Розміри башти 9,65х10,15 м, висота – 6,9, товщина стін – 2,65 м.

Працювали над замком також італійські майстри під керівництвом Аристотеля Фіоравенті (пізніше він керував будівництвом Успенського собору в Московському Кремлі), які перебудовували замок згідно вимогам часу й добудували декілька споруд. Саме він став ініціатором створення на південній стороні скелі башти для ефективної оборони замку.

Руїни башти

До башти готичного стилю, що знаходилась на першій терасі біля головного входу, примикала захисна стіна, декорована з зовнішньої сторони сітчастим орнаментом з цегли–залізняка. Територія замку була розширена в бік села до земляного валу, де виросла потужна кріпосна стіна, яка збереглась до наших днів. Вперше на воротах був відчеканений герб – річка, риба та головна башта фортеці на срібному фоні. Територія була огороджена цегляною захисною стіною з чотирма кутовими і однією надбрамною баштою. У скельному масиві гори були видовбані просторі підвали.

До 1301 року Ньолаб офіційно належав Арпадовичам. Виходець із цієї королівської династії Іштван 5 полював тут на диких кабанів, оленів, ведмедів, турів.

Після смерті Арпадовичів на угорський престол заступає італійська родина Анжу. В цей час король Людвіг Великий дарує Ньолаб трьом братам-воєводам Драгфі (Драгам). Однак цей замок був до вподоби їхнім сусідам – родині Перені і вони доти вмовляли нового короля Жігмонда, аж поки той не згодився передати в 1405 році замок і всі інші володіння родині Перені. Цей бастіон не раз рятував навколишніх дворян від повсталих кріпаків. Однак і сам замок не раз потерпав від повсталого люду, який палив дахи та дерев’яні ворота. Так, наприклад, в 1514 році Довго Дьордь зі своїми повстанцями намагались захопити замок, однак безуспішно. Поза тим, "Історія Угорщини в текстах і картинках у 21 томі", розділ «Північно-східні Карпати» пише, що записи з часів Ласло ІV повідомляють таке: «Ньолаб був маєтком угорських феодалів Убулів (Ubulfiak birtoka), а пізніше в них його вдібрали феодали Томаші, одне з найдавніших угорських сімейств (Tamasfiak)».

Безперечно, замок мав важливе стратегічне значення. Через Королево пролягав торговий шлях на Сотмар (Сату-Маре). Разом з тим замки Хустський, Королівський, Виноградівський (Канков) гарантували безпечний сплав солі по р. Тисі. Охорона замків, маючи непогане озброєння, завжди була готова дати відсіч розбійникам, які б посміли напасти на купців.

Чеські історики, описуючи поїздку угорського короля Уласа IV до Королівського замку, взяли цю подію за вихідну точку і «омолодили» замок щонайменше на 200 років. Мікловш, угорський історик, що супроводжував Уласа IV протягом цієї поїздки, залишив нащадкам багато цікавих матеріалів, які є надійним та правдивим джерелом інформації. Пізніше він став єпископом у Естергомі, тут же й похований, поряд з криптами представників вищого духовенства та королівської знаті.

У 1661 році замок оточили турки, які стали табором з північного боку замку біля р. Тиси. Майже півроку намагань захопити замок не увінчались успіхом. Турки не змогли зламати опір захисників та подолати фортифікаційні споруди, хоча численна перевага у кілька разів була на їх боці.

В 1672 році замок було підірвано за наказом короля Леопольда (Ліпота), який чомусь не дуже довіряв господарям замку. Слід сказати, що Леопольд настояв на тому, щоб у Ньолабі постійно знаходилась німецька варта. Саме ці солдати і були головними руйнівниками цієї унікальної фортифікаційної споруди.

Родина Перені (останні власники замку), яка була дуже лояльною до короля Угорщини, до останнього моменту не йняла віри, що такий наказ буде дано і замок зруйнують. В 1858-1859 роках угорський уряд виділив кошти для повернення широкомасштабних археологічних розкопок на території колишнього замку. В результаті цих розкопок знайдено сімейний склеп та потаємний коридор. Археологи знайшли також золоті ланцюжки з медальйоном, перстені, інші коштовності. Найцінніше зі знайденого можна побачити сьогодні у Національному музеї Угорщини. Однак багато цінних речей осіло у приватних колекціях окремих громадян. Невідома доля чудових гобеленів, картин, зброї, різних коштовностей, що знаходились у замку на момент його знищення (1672 рік).

У 20-х роках минулого століття чехи також проводили розкопки на Замковій горі, однак їх пошуки не можна вважати вдалими. Варварських руйнувань завдали замку самі мешканці Королева. У кінці 40-х років вони ламали мури і вантажили уламки на вози, споруджуючи фундаменти власних осель. По-варварськи розрито могили перед каплицею, де було поховано представників родини Перені. У період чеської влади, та й радянської теж, зроблено чимало шкоди під час озеленення Замкової гори, адже археологи виступали категорично проти. Дерева, їхнє коріння руйнують історичні пам’ятки більше, ніж будь-який інший чинник.

Оспіваний замок у своїх творах поетами В. Вароді та В. Густі. На цій місцині полюбляють малювати свої шедеври відомі художники Закарпаття. Туристи також люблять підійматись на Замкову гору, звідки відкриваються чудові краєвиди.

«Королівське Тетраєвангеліє»

Переписане у 1401 році Станіславом Граматикою церковнослов’янською мовою. Він належить до двадцятки українських старовинних рукописів, які мають конкретну дату створення. Більше того, є всі підстави вважати, що це найдавніший рукопис на території України, написаний... на папері. На кожному аркуші на просвіт видно чітке зображення єдинорога.

Тетра – означає, що під однією обкладинкою були зібрані всі чотири канонічні Євангелії, від Івана, Луки, Марка та Матфея, адже нерідко ходили і поокремі списки цих текстів. У так званому «покрайньому написі» переписувач Станіслав-граматик вказав, що працював (сучасною орфографією) «У михалевій ізбі в нялабском замке в киральгазе».

«Ізба »,мається на увазі приміщення, келія, навіть погріб, бо старослов’янське слово «ізба» саме це й означає. Основою для переписубуло Євангелія привезеного із Мукачівського чи Грушівського монастирів – визначних культурних та просвітницьких закладів початку ХV ст. А, можливо, і сербського чи болгарського походження, бо контакти із цими землями в той час були куди легшими, ніж навіть зараз. Папір, привезеного аж із Нідерландів.

Але основна відмінність – післямова. Там переписувач чітко вказує своє ім'я, де, як і коли створив рукопис.

Святе Письмо прикрашене рідкісними орнаментами та мініатюрами з золота і охри. На кожній сторінці заставки, заголовні літери та кольорові візерунки. Високомайстерний каліграф використовував спеціальні фарби, які навіть за 6 століть не втратили яскравості. На кожному аркуші просвічується єдиноріг, позначка переписувача.

Вперше дослідив манускрипт відомий вчений і богослов архімандрит Василій Пронін. Саме у своїй докторській дисертації, підготованій у 1951 році, дослідник вперше описав цей рукопис. Згодом, у 1957 році, в Празі, журнал «Православная мысль» опублікував його більш розгорнуту статтю на цю тему.

В тексті зустрічається багато елементів живої народної мови. Справа в тому, що перед кожним із чотирьох канонічних текстів Євангелій містяться на кількох сторінках своєрідні вступні статті із певними поясненнями для читача щодо використання цих текстів у богослужіннях та обрядах, адресатом яких були місцеві жителі. Працівниця краєзнавчого музею Тетяна Шевніна опублікувала історичну розвідку щодо дарчої грамоти, що зберігається разом із Тетраєвангелієм. У ній ідеться, що ця книга дарується конкретному священику, «попу Микиті» напам'ять про сім'ю дарувателя. Наведений перелік членів сім'ї цікавий насамперед тим, що імена їх виразно слов'янського походження – Радимир, Титомир, тощо.

На щастя, Королівське Тетраєвангеліє пережило всі катаклізми. Відшукав його аж після Другої світової війни архімандрит Василій (Пронін) в архівах Мукачівського монастиря на стелажах із румунськомовною православною літературою. І зараз воно зберігається у Закарпатському краєзнавчому музеї.

Стан його залишає бажати кращого, бо невблаганний час залишив на його сторінках свої відмітини. Обдерта шкіра із деревяної палітурки, загублено кілька сторінок.

Обсяг Королівського Євангелія – 176 аркушів.

Тетраєвангелію присвячений пам’ятний знак в центрі населеного пункту.

Духовна спадщина

Із Королівським замком також пов’язано багато подій, що мали величезний вплив на культурний розвиток тогочасної Угорщини. Тут, у стінах замку, Станіслав Граматик переписав у 1401 році четверте Євангеліє, відоме під назвою «Королівське Євангеліє» Бенедек Ком’яті, філософ, гуманіст та високоосвічена людина, на запрошення дружини барона Перені, власника замку, навчав їх сина Яноша. Одночасно, перебуваючи в стінах замку, в 1532 році він здійснив переклад частини біблії з латинської мови на угорську та переклав 13 листів Апостола Павла. Каталін Франгепан, дружина Перені, у 1533 році за свої власні кошти у друкарні Віктора Ієронімуса (місто Краків, Польща) випустила кілька десятків примірників книги. Величезна культурна цінність цієї книги, тож її можна побачити в Національному музеї Угорщини в Будапешті.

У стінах замку творив і відомий митець-музикант Ілошваї Шеймеш Пийтер, який у 1548 році написав музичний твір «Олександр Великий». Та найвидатнішим твором, який увійшов до скарбниці угорської культури, є його «Балада про Міклоша Толді», написана в 1574 році. Сюжет цього твору тісно переплітається з трилогією відомого угорського письменника Оронь Яноша «Толді». Ілошваї Пийтер грав на кількох музичних інструментах, однак найбільше йому імпонувала лютня.

З історією замку пов’язана ще одна цікава і знаменна подія. Тут, на вершині замку, побудовано католицьку капличку.

Окремі історики вважають, що її будівництво було приурочене саме виходу в світ першої друкованої угорської книги, однак це помилка, бо письмові джерела засвідчують, що капличка існувала вже в 1516 році. Король Уласло ІІ (він же чеський король Ладислав) у 1516 році грамотою закріпив щорічну грошову субсидію на утримання Ньолабської каплиці, адже він так уподобав ці краї, що наказав себе по смерті у тій каплиці поховати. Те поховання – крипту – у середині ХІХ ст. розкрили угорські історики із Пештської академії наук і виявили там, окрім труни, багато цінних антикварних виробів – статуй, картин, ваз, тощо. На жаль, в 1946 році капличку зруйновано радянськими військовими як таку, що є «орієнтиром для ворожої авіації». Поряд з руїнами каплички там розмістився радіотехнічний взвод, антени якого піднімались високо над Замковою горою. Всім королівчанам було категорично заборонено наближатися до дислокованого тут військового підрозділу. Не маючи чим обігріватись взимку, солдати позривали балки, крокви, дошки з даху, порубали двері та вікна каплиці.

Капличка

Як тільки Україна виборола незалежність, розпочалась відбудова цього унікального храму. І вже 8 вересня 1993 року, в день Святої Марії, на тому самому місці, що й 400 років тому, відбудована капличка відкрила двері перед своїми вірниками. Тут щороку у Великодню п’ятницю проводиться Хресна хода, на яку з’їжджаються вірники різних конфесій та з різних куточків Закарпаття.

Винний підвал

Сприятливі природні умови дозволяють вирощувати у селищі виноград для подальшого виготовлення з нього високоякісних натуральних вин. Поруч руїн мисливського замку Ньолаб знаходиться ВАТ АПГ «Закарпатський сад». Підприємство засноване 1960 року. Виробляти продукцію почали з 70-х років, нині відому під торговою маркою «Королівський замок». Використовується класична технологія та високоякісні спирти і виноматеріали. Виносховище протяжністю до 1000 метрів, розташоване безпосередньо під спорудами замку. Кажуть, що підвали створені під час «холодної війни» як бомбосховище, а щоб приміщення не простоювали, колгосп почав використовувати його як виносховище. Саме в цьому підвалі в дубових бочках (найбільші ємністю 19 000 і найменші по 200 літрів) і зберігаються всі напої. В приміщенні підтримується стала однакова температура – 11 градусів.

У дегустаційній залі, яка може прийняти до 50 осіб, є можливість скуштувати наступні напої:

1. Столові вина: Ізабелла, Божоле напівсухе,червоне напівсухе;

2. Десертні вина: Гроно Закарпаття, Ізабелла десертна, Кагор Таврійський, Кагор Український,

3. Коньяки: Королівський замок 3*, Королівський замок 4 *.

Дегустаційна зала

Легенди про Королево

Про походження Королева

Є версія, що Королево назване так, бо жив колись в цих місцях король. Давно, коли турки з татарами захопили цей край, сили в місцевих жителів боротись з ними не було, тож звернулись за допомогою до угорських та словацьких князів. Спільною боротьбою татари були вигнані, проте іноземні князі почали володіти цими місцями. Тоді на горі Ньолабгедь, що височіє над селом, поселився словацький князь Іл Ласлов. А ще кажуть, що під королівською горою лишився підземний хід, який збудував король. Той прохід з»єднував Королівський замок із Виноградівським замком (Канків). Королі таким чином ходили один до одного в гості.

Про короля Владислава

Кажуть, що полюбляв цю околицю король Володислав. Коли його розгнівали або державні справи утомили, збирав цілу свою сім'ю, аж до найменшої дитини, і переносився у Королівський замок. Там він міг у мирі та спокої відпочити. Одного разу, коли він зі своєю сім'єю перебував у замку, напали на цю околицю татари. Видно знали, якого високого чоловіка має за гостя замок, бо жодного села на околиці не підпалили, під жодним іншим замком не зупинилися. Налетіли під замок татари і хмарою його оточили. Король Владислав не мав у замку військ і татари сподівались легко його полонити. Увірвалися за мури, стали нишпорити по всіх кімнатах, будівлях – нема. Королівська прислуга – тут, королівські кухарі і ловці – тут, а сам король і його сім'я ніби під землю пішли. Випитують татари королівську прислугу, але ніхто нічого не знає або не хоче знати. Вирізали, вигубили розлючені татари всіх до одного, кого в замку знайшли, замок підпалили, розбили і як хмарою прийшли, так хмарою і відійшли. Минали дні, минали роки, вже й століття минуло, коли один чоловік почав копати на тому місці, де колись були замкові пивниці. Доти копав, що враз земля під ним рушилася, відкрилася. Ледве встиг відскочити, щоб не впасти в глибоку яму. Побіг швидко за людьми. Зійшлися люди, радяться, хто залізе в ту яму, але ніхто не наважується. Нарешті знайшовся один сміливець – за великі гроші дав себе спустити на мотузці. А витягнули його звідти ні живого, ні мертвого – так налякався. Сказав, що внизу є широка кімната – світла, ніби сонце до неї світить. Серед кімнати на оксамитовій канапі лежить мертвий король Владислав. Ціла його сім'я сидить при канапі, всі мертві, але сидять, як живі – у золотім убранні, тільки обличчя їхні страшно бліді. Одні вірили, інші не вірили, але слухали й перепитували. А на другий день до замка вийшло ціле село, щоб викопати вхід до тієї підземної кімнати. Заходили туди з великим острахом. Та знайшли тільки порожню пивницю – ні кімнати, ні стільців, ні короля, нікого іншого. А чоловік, якого спускали в пивницю, все божився, що розповів чисту правду. Був то правдолюбивий чоловік і йому далі вірили. Ще й нині можете почути від людей, що король Владислав зі всією сім'єю лежить десь під мурами замка.

Мова могла йти про Ладислава II – угорського короля (1162 - 1163) або ж про Ладислава Постума (чеськ. Ladislav Pohrobek, угорськ. Utószülött László; 1440 - 1457) – короля Чехії (c 1453 р.) і короля Угорщини (з 1440/1453, під ім’ям Ласло V).

Легенда про красуню Ілку

На лівому березі ріки Верки, навпроти села Мужієва, стоїть курган. Курганом Красуні називає його народ. Дочка берегівського жупана Андрія Добоша Ілка за тридев'ять земель славилася своєю красою. І називали її в народі Ілкою Прекрасною.

Багато лицарів добивалося її руки. Особливо упадали коло Ілки молодий і добрий Валентин і дикий, пристрасний Ньолаб (можливо в його честь і назвали замок). Її батько Андрій Добош був не проти того, щоб віддати дочку за могутнього володаря замку, але серце красуні обрало Валентина. Даремно умовляв її батько, вона не погоджувалася вийти заміж за Ньолаба. Впертий батько вирішив, зрештою, щоб суперечка була розв'язана на битві. Хто переможе, той і візьме Ілку. Він потай сподівався, що переможцем буде Ньолаб, про якого слава йшла як про непереможного на полі бою. У місті Сас (так тоді називалося місто Берегово) саме готувалися до лицарських ігор. Сюди збиралися витязі в пишному одязі, зі слугами, на добрих конях із дорогоцінною збруєю. Всюди виднілись прапори і стяги. Місто було вбране по-святковому. Нарешті настав день бойових змагань. І ось зійшлися два супротивники – Валентин і Ньолаб. Обидва знали, що битимуться не тільки за лицарську славу. Вершники зіткнулися зі страшенною силою, але надто рівної вони були сили, щоб котрийсь із них був забитий. І почалася вперта боротьба. Тріщали щити під ударами мечів і списів, іржали коні. Вершники знову й знову розходились, щоб з більшою силою і завзяттям вдарити суперника. Довго билися, але раптом, коли ніхто не чекав, Валентин блискавично скористався необережністю Ньолаба і скинув його з коня. Ньолаб був переможений. Народ радів, бо гордого Ньолаба не любили. Ілка була щаслива. Отак красуня Ілка стала дружиною Валентина.

Але Ньолаб не примирився з невдачею.

– Ні! Ні! Клянуся небом і пеклом, що Ілка буде моєю! І Ньолаб став розбійником. Він знайшов собі спільника – свого сусіда Канкова, володаря Виноградівського замку. Своїми наїздами на мирні села й міста та грабунками вони наводили жах на весь край. Сльози, кров, пожежі й плач лишали після себе. Чутки про те, що робив Ньолаб зі своїм спільником Канковим, дійшли до самого Будина. Король наказав покарати лицарів-розбійників.

Фольклорна традиція та народна обрядовість

в селищі Королево

Виноградівського району Закарпатської області.

Опис свята Різдва Христового в Королеві. Колядки, пісні записані від жительок селища Алексанич Марії Іванівни, Деяк Марії Юріївни(1921 р.н.). Свято Різдва Христового належить до зимового циклу календарних свят та обрядів. Колядки — величальні обрядові пісні зимового циклу, які походять з глибокої давнини. Колядки приурочені до найголовнішого свята — Різдва Христового.

З давніх-давен Різдво було чи не найочікуванішим святом. За різних політичних режимів наш край переймав традиції відзначення народження Христа від угорців, чехів, румунів, поляків, росіян та своїх земляків з Великої (Центральної та Східної) України. За радянської влади, особливо у 70-х та на початку 80-х ці традиції сильно зубожіли. За радянських часів існувала заборона ходити до церкви, колядувати, святкувати Великдень та інші церковні свята.

Та в нашому селищі, незважаючи на всі заборони, добрі давні традиції збереглися. До Різдва люди готуються насамперед постом та щирою молитвою. Протягом сорока днів православні та греко-католики утримуються від спиртного, намагаються не куштувати м’яса та молока, також заборонені всілякі веселощі і танці. Але цей піст не вважають строгим, адже він є символом народження Божого Сина – початком Господнього життя на землі.

Після свята Миколая Чудотворця дітям можна вчити колядки або згадувати призабуті за рік.

У селі за тиждень до свят ріжуть порося та іншу худобу, щоб наготувати всіляких страв для гостей та родини. Господиня прибирає в хаті аби коляду зустріти в чистоті та порядку. Ґазда готує корми для худоби, бо не можна, щоб на свята у хліві хтось був голодний. Дітлахи разом з дорослими замінюють пошкоджені частини зірки чи вертепу, репетирують колядку-виставу, найстарші хлопці шиють маски. В такий час перед Різдвом , ніхто без діла не сидить.

Різдво в Королеві розпочиналося Святим вечором. На Святий вечір дотримувалися посту. Але в наш час посту дотримуються хіба що старші та літні люди. Кожна родина готувалася до Святого вечора: господині прибирали хату, готували 12 пісних страв: узвар, варену квасолю, квасолю з капустою, смажену капусту, рибу, вареники, картоплю, гриби, кашу гречану, голубці з кукурудзяної каші, пироги з лекваром (повидлом), боґач ( солодка випічка з кукурудзяної муки) та кутю з товченої пшениці. У цей час господар порався біля худоби. Вдарити цього дня тварину вважалося великим гріхом. За повір’ям, опівночі всяка худоба розмовлятиме людською мовою з самим Господом. У Святий вечір усе має бути на своєму місці, члени родини мають бути вдома, інакше цілий рік їм доведеться тинятися по світу. У переддень Різдва не можна ні з ким сваритися. Щоб у новому році у хаті був мир та лад, слід помиритися з усіма ворогами. За повір’ям, 6 січня не личило ходити в

гості чи до сусідів жінкам. Вважалося, якщо прийде жінка, то буде лихо, а як - хлопець, то добро.

На святкову вечерю збиралася вся родина. В ті далекі часи в кожній родині було по п’ятеро-шестеро, а в декотрих родинах – по дев’ятеро-десятеро дітей. Вечеряти починали, коли зійшла вечірня зоря. Вечеря починалася молитвою «Отче наш». Після молитви господар «благословляв» страви на столі, а вже потім можна було їсти. Опівночі всі йшли до церкви на всеношноє.

Повечерявши, брав господар зі столу потроху кожної із страв і ніс до хліва худобі, щоб не скаржилася. «Бо, за повір'ям, у ніч під Різдво дарує їй Бог мову — за те, що колись у давнину спав у яслах маленький Христос.» Різдво... Народилося нове сонце, народився Христос.

6 січня близько дванадцятої години починалося колядування. Колядувати ходили маленькі діти. На той час кожній дитині, що йшла колядувати, батьки шили «тайстрину» (торбинку), в котру діти складали наколядовані дари: горіхи, цукерки, яблука, груші, копійки, рідше банкноти. В наш час за колядку діти отримують від господарів, яким колядують, гроші. Увечері дорослі хлопці йщли колядувати з бетлегемом. В колядках колядники прославляли Ісуса Христа, величали господарів,господиню, їхніх дітей;

бажали їм щастя, здоров’я, багато довгих та щасливих років життя.

Колядники запрошувалися до господарів на колядування такими словами: «Ци веселити, пане ґаздо, на сись сятий вичур?» Господар виходив з хати і казав: «Весели, весели». Діти починали колядку:

Дивная новина

Нині Діва сина

Породила в Віфлеєві

Марія єдина.

Ни в царськуй палаті,

Но между бидляті

У ястині, у пустині

Треба то всім знати.

Иста Бога , иста

Марія Пречиста

І співає й повиває

Як єго невістка

На руках тримає,

Так йому співає:

«Люляй, белай,

Сине Божий,

Бо я би вже спала.

Ще малі діти колядували:

Ізыйшла звіздочка

У час попуночи,

Тото, тото породила

Діва Марійочка .

Як його родила

Так йому співала

Люляй белай

Сину Божий

Бо я би вже спала

Почекай мамице

Хоть єдну годину,

Доки я ти не принесу

Із рая пелену. 2 р

Я в тобі надію,

Дорогий лелію.

Де сам будеш,

Мене візьмеш

Ти мій добродю.

Будемо молити

І тебе просити

Дай нам, Сину,

В твоїм царстві

Віки вічні жити.

Отам за ярочком

Зелена ліщина.

Ой там вівчар пасе вівці

Прийшла му новина.

Ангел з неба ступив,

Чашу вина купив

Усіх сятих почестовав,

Та й сам ся причастив.

Або: Ішла звізда крайом світа

Ішла звізда крайом світа,

Засвітила на пусвіта.

Ото была

Не звіздиця,

Марія Пречиста.

Ишла она плакаючи,

Ісуса Христа глядаючи.

Ізустріли ї ангели,

Чом ви сумні, невеселі,

Ой ми сумні, невеселі,

Бо ми Христа не виділи

Як у читвирь увичирі

Хліба ламав, тай нам давав.

Їжте, пийте, пам’ятайте,

Всиношноє не втрачайте.

Іли, пили, пам’ятали

Всиношноє ни втрачали.

Дорослі колядували такі колядки:

Тайна нам ся являє

Діва Сина рождає.

Небеса, небеса, небеса.

Поют, поют, небеса.

Ангели ся удивляют,

Пастиріє поклон дают,

Новорожденному.

Убого ся народив – богатого заслужив.

Ірода, Ірода. Того злого Ірода.

Ірод дітей убиває,

На жизнь Христа наступає

Новорожденного.

Іроде безумний - чогось так малошумний

Невидай, не видай, не видай,

Що Христос нас посіщає,

Род Адама іскупляє,

Во жизнь вічную.

Ой дивноє народження

Ой дивноє народження

Божого Сина

Породила Йсуса Христа

Діва Марія.

Породивши, ісповивши,

Легла спочивать

Заслав Господь,

Господь три ангели

Христа доглядать.

Ой співали три ангели

З неба летючи

Ясну зорю,

Зору оповивши

Христа несучи.

Не лякайся Божа Мати,

То ангельський глас.

Прийми Дитя,

Дитя нарожденне

На руки від нас.

Ой зацвіло всяке древо

І всякі цвіти

Здивувались старі люди

Ще й малі діти. ( Повторюються двічі три останні рядки)

У Віфлеємі новина

У Віфлеємі новина:

Діва Сина породила,

Породила в благодати

Непорочна Діва Мати –

Марія (Повторюються двічі, три останні рядки)

Породила на сіні,

В Віфлеємській яскині,

Йосиф Діву потішає,

Повивати помагає

Марії.

Слава Божа і хвала

У вертепі настала.

З неба ангели злітають

З Сином Божим прославляють

Марію.

Серед темної ночі

Дивне світло б’є в очі –

Ясна зоря засвітила,

Де дитятко породила

Марія

Недалеко пастирі

Пасли стадо в долині

До вертепа прибігають

Із Дитятком там вітають

Марію

На коліна впадают,

Подарунки складают:

«Що убогий дати може,

Жертвуємо, Сине Божий,

Марії».

По всему світу стала новина

По всему світу тала новина

Діва Мрія сина родила.

В ясла положила,

Сіном притрусила Божого Сина.

Ізийшли ангели з неба до землі,

Принесли дари Діві Марії.

Три свічки воскові, ще й ризи шовкові

Йсусові Христові.

Як то узнали всії пастирі

Перед вертепом стали на зорі

Співают їй пісню

Господній невістці й Йсусові Христу

Нова радість стала

Нова радість стала,

Яка ни бивала.

Над вертепом звіздар ясна

Світу воссіяла ( повторюються двічі 2 останні рядки)

Де Христос родився

З Діви воплотився,

Як чоловік пеленами

Убого повився. ( повторюються двічі 2 останні рядки)

Пастиріє грают,

Ангели співают

На небесах і на земли

Мир проповідают ( повторюються двічі 2 останні рядки)

И ми так співайме

Царя прославляйме

Із Марії рож денному

Славу й честь отдайме ( повторюються двічі 2 останні рядки)

Небо і земля

Небо і земля (2 рази) нині торжествуют,

Ангели й люди (2 рази) весело празнуют

Приспів:

Христос родився, Бог воплотився,

Ангели співают, царіє вітают,

Поклон отдают, пастиріє грают

Чудо-чудо повідают.

Во Віфлеємі (2рази) весела новина

Пречиста Діва (2 рази) породила Сина.

Приспів.

Слово Отчеє (2 рази) взяло на ся тіло.

В темностях земних (2 рази) сонце засвітило.

Приспів.

Ангели служат (2 рази) своєму Королю,

І во вертепі ( 2 рази) творять Його волю.

Приспів.

Триє царіє ( 2 рази) з востока приходять,

Ладан і смирну ( 2 рази) злото приносять

Приспів.

Царю і Богу ( 2 рази) тоє все даруют,

Пастирі людям ( 2 рази) дивну вість сказу ют.

Приспів.

І ми рожденному ( 2 рази) Богу поклін дайме

«Слава во вишніх» (2 рази) Єму заспівайме.

Приспів.

Крім колядок церковного змісту, в нашому селі колядують, колядки, покладені на музику: «Свята ніч», «Добрий вечір тобі, пане господарю, радуйся», «Ангел Божий із небес», «Вселенная веселися», «На небі зірка…», «Дар нині пребагатий». Ці колядки можна почути в церкві у виконанні духовного хору «Голос душі».

Добрий вечір тобі, пане господарю.

Добрий вечір тобі, пане господарю, радуйся,