пʼятниця, 16 листопада 2012 р.

14 листопада 2012 року - 100 років від дня народження А.С.Малишка (1912-1970), українського поета.
   Андрій Самійлович Малишко (14 листопада 1912, Обухів — 17 лютого 1970, Київ)  – видатний український поет, перекладач, літературний критик ім’я якого залишається одним з поетично-пісенних символів України.
     Народився поет у м. Обухові на Київщині в сім’ї сільського шевця. Дитинство Андрія проходило в суворих умовах трудового селянського життя. Від матері поет перейняв дорогоцінні скарби народу – народні пісні.
    Закінчивши інститут народної освіти, А. Малишко працює вчителем в Овручі, невдовзі стає газетярем у Харкові. У передвоєнний час видає збірки «Лірика», «З книги життя», «Народження синів», «Жайворонки». Тематика творів різноманітна: це і хліборобська праця, і бурхливі події громадянської війни, пейзажна лірика.
     Під час Великої Вітчизняної війни він працював військовим кореспондентом у газетах «Красная Армия», «За Радянську Україну», видав сім збірок поезій: «До бою вставайте!», «Україно моя!», «Слово о полку», «Битва», «Ярославна» та ін.
      Із роками голос Андрія Малишка дедалі міцнішав, набирався сили, поет починає пильніше придивлятися до життя, глибше сягати в сутність складних вічних проблем, бачить загальнолюдське, йдучи «Дорогою під яворами», що її певною мірою можна вважати етапною на творчому шляху, як і внутрішньо пов’язану з нею «Руту». Як поет-лірик, чиї вірші відзначаються надзвичайною музичністю, А. Малишко неминуче приходить до пісні. Це безсмертна «Пісня про рушник», безмежно зворушлива «Вчителька» та багато інших…
     У піснях Андрія Самійловича такі скарби почуттів, буяння краси, тепло любові, що самі вони принесли б поетові безсмертну славу. 
      І здається не випадковим, що й останнім твором поета, написаним у лікарні за тиждень до кончини 17 лютого 1970 року, була славнозвісна «Стежина» («Чому, сказати, й сам не знаю...»), в якій він роздумує над людським життям, згадує рідну стежину, з якої воно починається, якій немає ні кінця, ні повороту, людина смертна, а народ живе вічно.

Чому, сказати, сам не знаю,
Живе у серці стільки літ
Ота стежина в нашім краї,
Одним одна біля воріт.

Біографія
Творчість

     Тож нехай вічним вогнем любові до своєї рідної України, її народу звучать у серці кожного з нас слова Андрія Малишка.

Україно моя, далі, грозами свіжо пропахлі,
 Польова моя мрійнице. Крапля у сонці з весла.
 Я віддам свою кров, свою силу і ніжність до краплі,
 Щоб з пожару ти встала, тополею в небо росла.
Андрій МАЛИШКО
«УКРАЇНО МОЯ»

 Підготувала Оксана Лісовець.

Немає коментарів:

Дописати коментар