середа, 20 листопада 2013 р.

Голод – трагічна сторінка людської пам'яті


  Шановні користувачі!
Вшановуючи пам’ять жертв голодомору українського народу
пропонуємо вашій увазі
віртуальну книжково-ілюстративну виставку:
Голод – трагічна сторінка людської пам'яті 
(до 80 – річчя Голодомору в Україні) 



Голодомор – це соціально-економічне явище, що виявляється у позбавленні населення мінімуму необхідних продуктів харчування та призводить до його вимирання та негативної зміни демографічної та соціальної структури населення. Голодомор може організовуватися урядом штучно з метою винищення певних груп населення.
У ХХ ст. Україна пережила три голодомори – усі за радянської влади; основною їх причиною була аграрна політика партійного радянського керівництва.
Злочин / Упорядник Петро Кардаш. – К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2005. – 2-е вид. – 560 с.
Конквест Р. Жнива скорботи: Радянська колективізація і голодомор / Пер. з агл. – К.: Либідь, 1993. – 384 с.: іл.
Перший голодомор в Україні тривав з 1921 року до середини 1923 р. Його причини:
- політика "воєнного комунізму" (зокрема продрозкладка – насильницьке вилучення хліба в селян);
- заборона селянам реалізувати хлібні лишки за ринковими цінами;
- падіння товарності сільського господарства, внаслідок незацікавленості селян у розвитку виробництва сільгосппродукції;
- Перша світова та громадянська війни;
- руйнування матеріальної бази сільського господарства внаслідок надзвичайно жорстокої посухи, що спричинила неврожаї в 1921 і 1922 рр.;
- криза в сільському господарстві, яка була посилена скороченням промислового виробництва через його мілітаризацію під час громадянської війни.
Голодомор 1932-1933 років в Україні: документи і матеріали / Упоряд. Р.Я.Пиріг; НАН України. Ін-т історії України. – К.: Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2007. – 1128 с.
У книзі вмщено великий комплекс документів і матеріалів, які переконливо розкривають причини, перебіг, масштаби та наслідки страшної соціогуманітарної катастрофи українського народу інспірованої радянським політичним режимом на початку 1930-х років. Це найповніше тематичне зібрання автентичних джерел з історії українського голодомору. Розрахована на науковців, політиків, викладачів, студентів, краєзнавців, усіх, хто цікавиться цією трагічною сторінкою нашого історичного минулого.
Голод охопив Олександрівську (сучасна Запорізька обл.), Донецьку, Катеринославську (сучасна Дніпропетровська обл.), Миколаївську, Одеську, південь Полтавської та Харківської губерній – усього 21 повіт України. Відбулося масове запустіння сіл, селяни переселялися в багатші села, унаслідок чого продовольча ситуація погіршувалася і там. Водночас з України продовжували надсилати до Росії ешелони з продовольством. Увесь світ знав про голод у Поволжі, водночас голод в Україні замовчувався. Повідомлялося, що в Україні лише неврожай. До республіки з Поволжя, Казахстану, Південного Уралу йшли потяги з переселенцями.



Голод 1921-1923 років в Україні: Зб. документів і матеріалів / АН України, Ін-т історії України та ін.; Упоряд.: О.М.Мовчан, А.П.Огінська, Л.В.Яковлєва; Відп. ред. С.В.Кульчицький. – К.: Наук. думка, 1993. – 240 с. – Додатки: с. 223
Лише з середини 1922 року голодуючим в Україні було надано допомогу Американською адміністрацією допомоги. Владою було введено систему "голодних пайків" (спеціальні відрахування від підприємств і організацій), почалися вилучення і продаж за кордон музейного і церковного майна. Голод був ліквідований лише у середині 1923 року – значно пізніше, ніж у голодуючих районах Росії. Під час голодомору 1921-1923 рр. Померло від 500 тис. до 1 мільйона осіб.
Офіційна версія причин тяжкого голоду, який привів до мільйонних жертв в південних губерніях України завжди була одна – тяжка посуха 1921 року.
Причини масової загибелі людей мали соціально-економічний характер. Вони пов’язані з політикою державної партії, перш за все з продрозкладкою.
Катастрофічне становище склалось в Катеринославській, Донецькій, Запорізькій, Одеській і Миколаївській губерніях та півдні Харківщини. Голод вдарив по губерніях, які до світової війни були одним з головних експортерів хліба у світі. Дослідники вважають, що голодувало від 4 до 7 млн. чоловік. Поряд з голодом лютувала епідемія холери.
Голоду можна було уникнути, якби були перерозподілені ресурси Правобережжя та Лівобережжя на користь Півдня. Хлібозаготівлі продовжувались в районах, де існував голод. В травні 1921 року голова РНК УСРР Чаковський отримав навіть догану по партійній лінії "за недостатньо енергійну профроботу". На 1922 р. для України було заплановано розмір продподатку до 95 млн. пудів хліба. На кінець жовтня вже зібрано 80,6 млн. пудів. Жодна з голодуючих губерній не була звільнена від продподатку.
Голодомор 1932-1933 рр. був страшним злочином сталінського режиму. Він був спровокований радянським керівництвом з метою масового вступу селян колгоспів. Поставлені перед селянами плани хлібозаготівлі були завищеними й економічно не обґрунтованими. Хоча політика колективізації дозволила збільшити збір зерна, але труднощі із заготівлею залишилися.
Постачання хліба на користь держави здійснювалося внаслідок додаткової хлібозаготівлі. Фактично це означало застосування вже відомої політики продрозкладки. Знесилені селяни не змогли ефективно провести посівну компанію навесні 1932 року. План здачі хліба державі опинився під загрозою зриву. Водночас почався голод. Голодні люди збирали колоски пшениці, залишені на полях, щоб прогодувати дітей.


33-й: голод: Народна Книга-Меморіал / Упоряд.: Л.Б.Коваленко, В.А.Маняк. – К.: Рад. письменник, 1991. – 584 с.
7 серпня 1932 року було видано постанову ВЦВК на РНК СРСР, названу в народі "законом про п’ять колосків". Вона передбачала за крадіжку колгоспної власності розстріл із конфіскацією майна чи позбавлення волі на термін не менше як 10 років.




Найвище керівництво країни знало про голод в Україні, але замовчувало цей факт. Допомоги надано не було. Більше того в Україну для виконання плану хлібозаготівлі було направлено комісію на чолі з В.Молотовим. Дії комісії були жорстокими: у селах конфісковували продовольчі та посівні фонди; проводилися масові репресії; припинилося постачання товарів; села оточували загони НКВС.
Український голокост. 1932-1933: Свідчення тих, хто вижив. Т. 1. 2-ге вид. / Упоряд. О.Ю.Мицик. – К.: Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2005. – 296 с.
Український голокост. 1932-1933: Свідчення тих, хто вижив. Т. 2 / За ред. О.І.Мицика. – К.: Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2005. – 442 с.
Український голокост. 1932-1933: Свідчення тих, хто вижив. Т. 3 / За ред. Ю.Мицика. – К.: Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2006. – 432 с.
Український голокост. 1932-1933: Свідчення тих, хто вижив. – К.: Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2007. – Т. 4 / Упоряд.: Ю.Мицик, Л.Іваннікова. – 504 с.
 Голодомор став для України національною катастрофою. За різними даними, голодною смертю померло 3,5 до 9 млн. Осіб – точні цифри вже навряд чи будуть з’ясовані.
Лише наприкінці 1980-х 1990-х рр.. з’явилися наукові статті про голодомор, спогади очевидців, публікації в пресі; складено мартиролог жертв голодомору, щороку проводять дні їх пам’яті. У 2003 р. згідно з Указом Президента України в країні проведені заходи з увіковічнення пам’яті жертв голодомору.


Колективізація і голод на Україні, 1929-1933 / АН України. Інститут історії України та ін.: Упоряд.: Г.М.Михайличенко, Є.П.Шаталіна; Відп. ред. С.В.Кульчицький. – К.: Наук. думка, 1992. – 736 с. – Додатки: 643-732 с.
У 1932— 1933 рр. український народ, особливо селянство, відчули на собі, мабуть, один з найтрагічніших результатів колективізації – голодомор. Його витоки, як уже зазначалося, слід шукати в аграрній політиці радянської влади. Плани хлібозаготівель, зокрема, ніколи не були економічно обгрунтованими, вони по суті означали продовольчу диктатуру. В українських хліборобів вилучали майже дві третини валового збору зерна, переважну більшість тваринницької продукції. Крім того, колгоспи власними силами утримували машинно-тракторні станції, і продукції для достатньої оплати праці хліборобів у них уже не залишалося.
У 1931 р. майже третина урожаю була втрачена під час жнив. Плани хлібозаготівель, однак, залишилися без змін. У 1932 р. площа посівів в Україні зменшилась на одну п’яту. План же хлібозаготівель був піднятий на 44%. В 1932 р. була прийнята постанова "Про охорону соціалістичної власності", згідно з якою за "присвоєння" навіть жмені зерна з колгоспного поля селяни каралися розстрілом або концтабором. У засіки держави тоді забирали навіть насіннєвий фонд, не видаючи колгоспникам ані зернини.

Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів / Кер. кол. упоряд. Р.Я.Пиріг. – К.: Політвидав України, 1990. – 605 с.
Кульчицький С.В. 1933: Трагедія голоду. – К.: Т-во "Знання" УРСР, 1989. – 48 с.
Український хліб на експорт: 1932-1933. – К.: ПП Сергійчук М.І., 2006. – 432 с.
Про голод 1933 року у світі знали давно. Література на цю тему в західних країнах налічує сотні назв.
Голодомор 1932-1933 років – свідчить про цілеспрямований геноцид проти українського народу, один з найважливіших підсумків сталінської колективізації, свідомо організований більшовицьким тоталітарним режимом, щоб учинити масове винищення кращих сил українського народу. 

У цей рік залетіли зозулі,
Накували знедолений вік.
Наші ноги розпухлі узули
В кирзаки-ризаки у той рік.
У той рік мати рідну дитину
Клала в яму, копнувши під бік
Без труни, загорнувши в ряднину
А на ранок помер чоловік.
Кількість жертв голодомору могла бути набагато меншою, якби сталінське керівництво звернулося за допомогою, до світового співтовариства.
Головним наслідком колективізації став здійснений індустріальний стрибок, за який заплачено дорогою ціною: жертвами насильницького розкуркулення і голодомору, втратою селянином відчуття хазяїна, тривалими деградацією та дезорганізацією аграрного сектора.
І невтомну, трудягу старого,
Без хреста повели у той бік...
І кістьми забіліли дороги
За сто земель сибірських, сторік
У той рік і гілля, і коріння – 
Все трощив буревій навкруги...
І стоїть ще й тепер Україна,
Як скорботна німа край могил.
Втрати зерна з урожаю 1932 року виявилися величезними в наслідок безгосподарності і небажання селян працювати за безцінь на державу. 
Аналіз демографічної статистики 30-х років свідчить про те, що на Україні від голоду 1932 року загинуло близько 150 тис. чоловік. 
1933 р. внаслідок конфіскації всіх продовольчих запасів смертність у сільській місцевості України набула масштабів голодомору. Голодною смертю загинуло близько 3,5 млн. осіб.
Непродумана аграрна політика і посуха та неврожай 1946 року призвели до нового голоду 1946-1947 рр. З українських селян і надалі викачували хліб, не надаючи необхідної допомоги. План хлібозаготівлі було виконано на 62,5 %. сталінське керівництво знову, як і в 1933 р. вважало, що має справу із "саботажем" хлібозаготівлі. Ухвалювалися рішення, в яких вимагалося негайно вжити до "саботажників" рішучих заходів. Спеціально, з метою вивезення з України якнайбільше хліба, партійним керівником України у 1947 р. призначили Кагановича. У той час, коли голодуюче населення України потребувало державної допомоги, Каганович зосередив свою увагу на боротьбі з "українським буржуазним націоналізмом". А хліб з України тим часом вивозився у дружні СРСР країни соціалістичного табору (Польщу, Чехословаччину, Румунію), а також у Францію та Фінляндію. Із СРСР протягом 1946-1947 рр. Вивезли 2,5 млн. тон. Зерна. Як наслідок на дистрофію захворіли 1 млн. 154 тис. осіб, число жертв голоду досягло одного мільйона осіб, що стало ще одним злочином сталінської тоталітарної системи.
Виснажене війною і сталінською феодальною системою управління, українське село в другій половині 1946 р. почало переживати новий голод, якому передувала катастрофічна посуха.
За роки війни зупинилися посівні площі та поголів’я худоби, знизилися врожайність у рослинництві і продуктивність тваринництва. 
Не маючи прибутку з колгоспної праці селян жив переважно із свого присадибного господарства. Робота в колгоспі давала тільки 5% грошового доходу, 35 % зернових, 1 % м’яса і сала, 0,5 молочної продукції. Після прийняття 19 вересня 1946 р. ЦКВКП(б) і Радою Міністрів СРСР постанови "Про заходи по ліквідації порушень статуту сільськогосподарської артілі" в колгоспах у селян вилучалися "надлишки" землі. Негативно на розвитку сільського господарства позначилася і податкова політика. Податки нерідко перевищували оплату за роботу в колгоспах. Так податок на городину був у 7,5 раза вищий, ніж на зернові. 
В 1948 р. прийнято таємну постанову Президії Верховної Ради СРСР про виселення з України "осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності в сільському господарстві".
Незважаючи на тяжку посуху 1946 р., коли пересох навіть Дністер, обов’язкові поставки сільськогосподарської продукції державі майже не знизилися, хоча врожайність становила в колгоспах 3,8 ц/га, а в радгоспах 4,5 ц/га. Держава відібрала у селян продовольче зерно (хоча план виконано лише на 60%), кинувши їх напризволяще (на трудодень колгоспники отримували лише 50-100 гр. зерна).
                                         Хліб у часи лихоліть
 У різні часи по-різному йшла боротьба за хліб. Хліб війни і хліб мирної праці. У мирні дні хліб - всьому голова. А в часи лихоліть? Скільки людей загинуло, не маючи шматочка хліба. Жах охоплює душу, коли згадуєш голодомор 1932- 33-го років. Який це злочин - відібрати хліб у тих, хто його вирощує, і приректи на голодну смерть! Прийдешні покоління повинні пам'ятати трагічні сторінки нашої історії, щоб цього більше не сталося. Які ми щасливі, що маємо хліба вдосталь!Поет  В. Симоненко  стверджував:
                                                        Та нехай над землею година 
Чи негода лютує і рве -
Вічна мудрість простої людини
В паляниці звичайній живе
 Історія шматочка хліба часів Голодомору
         Шматочок хліба, випеченого з лободи, полови, конюшини і лушпиння, дійшов до наших часів завдяки Дмитру Якимовичу Поладичу, який жив у селі Божок. Зараз це Сумщина.
Цей хліб зберігався як сімейна реліквія, передавався в покоління як пам'ять про ті страшні часи із словами: «це свідчення того, як ми жили, що їли, як ми вижили і перемогли голод».
Коли на Україну прийшов Голодомор, Дмитру Якимовичу було 34 роки. Він у ці страшні часи зумів вижити, а на пам'ять заховав шматочок хліба - так званий пайок, на який далеко не кожного дня могла розраховувати родина. Іншої їжі тоді практично не було. До 1941 року цей хліб був ретельно захований у землі. У січні 1941 р. Дмитро Якимович поклав цей шматочок хліба у банку та написав записку, якою пояснив, що це за хліб.
Це був мужній крок людини, бо якщо б записку виявила тогочасна влада, то Дмитра Якимовича запроторили б у табори. Ось її зміст:
«Зберігається цей шматок хліба, який ми їли 1932-1933 рр. Голод був зроблений спеціально (влада хліб забирала) і тому ми їли всякого роду відходи: полову, горіхові бруньки, клевер, лободу, луску, сояшничину, калачивину. Було доволі пухлих від голоду людей і багато від голоду померло, не хотіли йти до колгоспу. Цей шматок хліба залишений мною з мого пайка, хоча і цього хліба було не вдоволь. Пайок у банку покладено 1941 року января 14 дня. Я клав і підписуюся. Митро Якимович Поладич».
Після смерті Дмитра Поладича у 1949 році відповідальним за збереження хліба став його син. Більше ніж 40 років він зберігав його таємно від рідних і близьких і розказав про реліквію лише після здобуття Україною незалежності, а показав лише кілька років тому, коли правда про Голодомор заговорила на повен голос.
Напередодні 75-ї річниці Голодомору онука Дмитра Якимовича передала цей хліб Владиславу Сергійовичу Терентьєву - директору Сумського обласного краєзнавчого музею, де він і зберігається.
Цей шматочок хліба є символом життя, пам'яті про те, що Український народ не скорився, переміг голодну смерть і рухається вперед.
Склад блокадного хліба: житнє борошно, дефектне 50%, макуха 10%, солод 10%, целюлоза 15%, висівки 5%, пил збоєн і соєве борошно 10%.
Були часи, коли хліб був для людини і "сонцем пахучим", і маревом, і надією, і єдиним засобом вижити. Прослідкувати це можемо у драмі Миколи Куліша "97". Всі цінності земні, навіть церковні коштовності вирішено було обміняти на хліб, щоб у грізні голодоморні тридцяті вибороти собі право під сонцем. Довго можемо сперечатися з приводу доречності такого вчинку представників нової влади, але безумовним є одне: людина і хліб - єдині. І невипадково в житті є так, що не тільки хліб дає людині життя, а й людина - хлібу. Чітко проводить цю думку в своєму творі "Хліб" Леонід Первомайський. З перших рядків поринаємо ми в чудодійну красу хлібного поля, що "...росою зросилось, і зерном сколосилось, і діждалось нового врожаю". Буяння цьому полю дало те, що вруниться воно на солдатській могилі, кожна грудочка землі його кров'ю полита. Скільки життів вмістилось у такому великому і такому маленькому слові "хліб"! Скільки вкладено в нього енергії, думок, мудрості, чесності й одержимості! Влучно про це сказав Борис Олійник у вірші "В оборону хліба": 
Нас кликав хліб на добре, чесне діло 

До братнього, трудящого коша, 

Ми в нім шануємо не тільки тіло, 

У нім народна світиться душа. 

 
    
             Болюча правда трагедії в художньому слові
         Першим, хто сказав світові правду про 1933 рік, його причини і наслідки, став автор роману "Марія" Улас Самчук. Написаний у високому стилі хроніки життя жінки-селянки, роман підносить її образ до символу України, багатосраждальної нашої землі.
Як син і виразник інтересів українського селянства, письменник зразу ж вловив весь розмах нашої національної трагедії. Високого трагедійного звучання твір набуває українських селян з їх буднями і святами, радощами і клопотами. Зовсім інше моторошне враження справляють останні розділи роману. Автор підносить їх до рівня трагедійного національного епосу: всі головні герої – гинуть. Особиста трагедія жінки-матері стала трагедією всієї України. 
Улас Самчук змалював у романі "Марія" (1932-1933) жахливі картини лютого голодомору, який принесла на українську землю радянська влада. Коли писав твір "Марія", в Україні лютував голод штучно підготовлений, з метою винищення селянства, яке годувало народ. Голод забрав мільйони життів, невинних жертв сваволі і благочинства. Свіжими слідами цих страшних подій пішов Улас Самчук, зобразивши жорстоку правду про становище українського селянства після революції 1917 року, що й стало причиною заборони роману "Марія" в СРСР.
Ім’я Уласа Самчука повернулося до українців через роки забуття. Роман "Марія" – своєрідна сторінка художнього відтворення історії рідного народу, його самобутності. Любов до землі – споконвічна українська традиція, бо земля саме для слов’янина є і годувальницею, і ліриком людської значущості, і виміром добробуту, і навіть моральності. Письменник підкреслює, що руйнування особистості це – "...втрата зв’язку з землею, яка в собі ховає могутні сили любові до Бога, природи, Батьківщини. Земля без слів виховує в людині почуття господаря, трудівника, вимагає від неї щодня дбати про безпеку, зберігання краси і родючості".
Так визначено українському народові на довгому історичному шляху, що про жахливі роки голодомору 1933 року довелося дізнатися тільки наприкінці двадцятого століття. 
Доля українців... Націй, що винищувалися століттями ордами, військами, указами, постановами. Не так фізично, як духовно. Історичні факти піддівалися нищівній фальсифікації, цілеспрямовано знищувалася культура заборонялося друкування українських книжок, закривалися українські школи.
Головною героїнею твору У.Самчука є Марія, біографію якої автор розповідає на фоні історичних подій, а саме: небаченого злочину сталінізму проти українського народу. Марія – образ, що є уособленням материнства основи життя на землі.
Закономірно, що свою героїню автор назвав Марією. Ім’я це в давньоєврейській мові означає "піднесення". В Україні воно теж досить поширине. У такий спосіб ним підкреслюється типовість образу Марії, а материнство розцінюється як головна місія жінки на землі. 
Перед читачем постає життя героїні від сирітського дитинства через наймитування, невдале одруження з Гнатом. Марія – сильна натура, вона знаходить у собі сили, щоб розірвати обов’язки з нелюбом, початок життя х коханою людиною. Важко складався шлях до щастя молодих людей. Корній був бідняком, але спільними зусиллями вдалося поставити хату, зміцнити господарство. Зростала родина. Ніхто не чекав біди, не відчував, що недовгим буде щасливе заможне життя. Але сталася трагедія. Що може бути страшнішим для матері, ніж горе дітей? Марія пережила вигнання з хати власним сином Максимом, дізналася про самогубство доньки, про те що молодшого сина Лавріна було репресовано. Померла від голоду маленька онука, чоловік доведений до відчаю, вбиває власного вина. Яке ще більше страждання могло витримати серце матері? Ця мужня жінка теж помирає від голоду, яка виростила стільки хліба, що ним "можна прокормити цілу державу!".
Розповідь про трагічну смерть Марії не може залишити читача байдужим, змушує замислитися: чи не є ця кінцівка пересторогою для живих – задумайтесь над долею України та її матерів!
Марія Самчука втілює в собі велику силу до життя, силу любові, волі. Її характер, національну самобутність підказують, що ця жінка – уособлення самої України, багатостраждальної, але нескореної і невмирущої.


Барка В. Поезія. Повість "Жовтий князь". – К.: Наук. думка, 1999. – 304 с. – (Б-ка школяра).
Василь Барка – яскрава зірка на українському небі, світло від якої ще довго буде йти до нас. Його творчість належить до елітної культури. Серед його творчого доробку роман "Жовтий князь" визнано найкращим твором у повоєнній Європі”. Назва роману є символічною.
Слово "князь" в Україні – це всепоглинаюча система, яка нижчала національно-народне. Роман "Жовтий князь" можна пов’язати з нелюдським існуванням, де жовтий колір – символ смерті. У творі автор змальовує людські обличчя жовтим – від тривалого недоїдання; показує жовті стіни будівель, з яких зникло все живе. А образ чаші – це світло, яке обов’язково настане. Катрани переховує довірену йому чашу, оберігає її, за неї йому пропонують зберегти життя, врятувати родину, але він має загубити душу. Для Мирона це неможливо, бо що скажуть люди!
Василь Барка не перший у світовій літературі, хто активно використовує символічне значення жовтого кольору як уособлення жаху, біди, смерті. Але в романі "Жовтий князь" цей колір присутній постійно "Князь" викликає асоціацію з владою, можливість керувати долями і життями інших людей. 
Роман В.Барки "Жовтий князь" – це страшна картина голодомору 1932-1933 років. 
Жовтий колір – показник ненаситності, спустошеності, яка підсилюється словом "князь", що утверджує вірність, могутність, непоборність і повновладдя. Вимальовується міфічна зловісна істота, що своїм поглядом перетворювала усе на тлін. Особливо зловісним є символ жовтого кольору в назві роману. Жовтий князь – уособлення зла, яке оточує себе жовтим кольором: рудий Отроходін; рудий звір, що вилазить з багна; жовто в очах селян з потьмареною від голоду свідомістю; бур’яни, де колись звучали веселі голоси; колір мертвих тіл теж жовтим. Правляча система "пожирає своїх дітей". Страшне лихо спіткало наш народ. Та Василь Барка не зневірився в людині. Саме в образі церковної чаші письменник уособлює світло, знижченість душі людської, вічність життя. Він вірить, що наша держава – Україна - відродиться, незважаючи ні на що.
Василь Барка своїм твором показав страшні картини штучного голодомору 1932-1933 рр., бо прагнув розкрити світові болючу правду про тоталітарну систему, яка нищила все світле й гуманне на своєму кривавому шляху. Бо сама була "жовтим князем".
Жахливі часи українського народу сторінками Інтернету

“Голодомор”
На сайті представлено матеріали міжнародних конференцій, присвячених голодомору1932 – 1933 р.р. в Україні. Вміщено інформацію про масштаби та наслідки трагедії, а також фотогалерею “Світлини”.
Мова сайту: українська.

“Фраза”.
Сайт містить публікації з періодичних видань про Голодомор в Україні .
Мова сайту: російська.

Ukraine info
Сайт містить відомості щодо Голодомору 1932–1933 р.р. в Україні: історичні факти, постанови Верховної Ради України, рекомендації Парламентських слухань України, звернення Президента України, а також архів документів, пов’язаних з Голомором в Україні.
Мова сайту: українська.

“Голодомор в Україні 1932-1933”.
Викладено контекст трагедії згідно офіційних документів з фондів кінофотоархіву України (ЦДКФФА) ім. Г. Пшеничного. Представлено публікації з періодичних видань та огляди інших інформаційних джерел.
Мова сайту: українська, англійська.

 “Единая Русь: Подлинная история Украины”.
Представлено статтю Ю. Федоровського “Деякі питання історіографії “Голодомору” в електронному варіанті.
Мова сайту: українська, російська.

“Листопад”
На сайті представлено електронну версію бібліографічного покажчика “Голодомор в Україні 1932 – 1933 р.р., який всебічно висвітлює одну з найтрагічніших сторінок історії України.
Мова сайту: українська.

“Меморіал ім.. В. Стуса”
Матеріали сайту розповідають про геноцид українців: голодомори, репресії, депортації. Представлено документальні свідчення постраждалих.
Мова сайту: українська.

“Уроки історії: Голодомор в Україні 1932 – 1933 р.р.”
Сайт присвячено пам’яті жертв голодомору в Україні 1932 – 1933 р.р.
Мова сайту: українська.

“Світовий конгрес українців”
Сайт містить відомості щодо вшанування пам’яті жертв Голодоморів в Україні у різних країнах світу.

Представлено інформацію про основні заходи, здійснені в світі у 2003 р. На відзначення 70-ї річниці Голодомору в Україні.
















Немає коментарів:

Дописати коментар