Рекомендуємо віртуальний навігатор ресурсів з нагоди відзачення в Україні
Дня пам'яті жертв політичних репресій підготовлений Королівською селищною бібліотекою-філією для дорослих
ЗАКОН УКРАЇНИ
Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки
від 09 квітня 2015 року
№ 317-VIII
Оцифрована література науково-популярного, мемуарного та довідкового характеру
Львівський музей "Територія терору"
Тематична виставка у Національному музеї історіїВеликий терор (Україна в ХХ столітті)Аудіокнига.UA
Як знайти інформацію про репресовану особу (інфографіка)
Допомогти в пошуку інформації про репресованих може відео-лекція «Репресовані родичі» проекту «Суспільний університет» на UA:Перший (https://youtu.be/6aKNQ6-6orw). Також корисною буде книга «Право на правду. Практичний порадник із доступу до архівів» (http://www.cdvr.org.ua/node/3185). Ці матеріали містять перелік установ та ресурсів, до яких варто звертатися, їхні контакти, зразки заяв, алгоритм дій, знайомлять з відповідним законодавством, описують практику доступу до архівів комуністичних спецслужб в Україні і за кордоном, а також надають відповіді на найпоширеніші запитання.
Короткий алгоритм пошуку інформації про репресованих родичів:
1. Збір якнайбільшої кількості даних (прізвище, ім’я, по батькові, дату та місце народження розшукуваної особи, важливі факти біографії тощо).
2. Пошук інформації на наступних сайтах:
– Національний банк репресованих (http://www.reabit.org.ua/nbr/);
– Жертви політичного терору в СРСР (http://lists.memo.ru/);
– Сталінські розстрільні списки (http://stalin.memo.ru);
– Єдина система пошуку репресованих (https://bydc.info/search.php);
– Список репресованих осіб, архівні кримінальні справи яких зберігаються в Комітеті національної безпеки Республіки Казахстан (http://e-history.kz/ru/repression/list/440#scontent).
3. Звернення в довільній формі (вказується назва та адреса установи, прізвище, ім’я, по батькові заявника, місце його проживання, суть питання) в такі установи:
– Галузевий державний архів Служби безпеки України;
– Галузевий державний архів Міністерства внутрішніх справ України;
– державний архів області за місцем народження, проживання, арешту, відбування покарань;
– Головний інформаційно-аналітичний центр Міністерства внутрішніх справ РФ.
4. Відповідно до Закону України «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» громадяни України, іноземці та особи без громадянства можуть безкоштовно переглядати та копіювати власним фотоапаратом всі документи, що пов’язані з комуністичним тоталітарним режимом.
5. У випадку додаткових запитань звертайтеся у Facebook-групу «Доступ до архівів» (www.facebook.com/groups/dostup.do.arhiviv).
Перелік вітчизняних науковців, які спеціалізуються на тематиці:
Олег Бажан (Київ), Інститут історії України НАНУ,
Сергій Білокінь (Київ), Інститут історії України НАНУ,
Богдан Біляшівський (Київ), Національний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили»,
Валерій Васильєв (Київ), Інститут історії України НАНУ,
Сергій Кокін (Київ), Інститут історії України НАНУ,
Станіслав Кульчицький (Київ), Інститут історії України НАНУ,
Роман Подкур (Київ), Інститут історії України НАНУ,
Олександр Рубльов (Київ), Інститут історії України НАНУ,
Юрій Шаповал (Київ), Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України.
Контакти істориків для коментарів, консультацій та запрошення на ефіри можна отримати в Українському інституті національної пам’яті.
Корисні ресурси:
www.reabit.org.ua – Головна редакційна колегія науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією».
http://memorial.kiev.ua – Українське добровільне культурно-просвітницьке правозахисне благодійне товариство «Меморіал» імені Василя Стуса.
http://ua.bykivnya.org – Національний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили».
http://www.s-bilokin.name/ – персональний сайт Сергія Білоконя.
https://www.memo.ru/ru-ru/ – сайт Міжнародного історико-просвітницького, правозахисного та доброчинного товариства «Меморіал».
1. Биківнянське поховання жертв сталінських репресій є одним із найбільших на території України. Вже встановлено імена понад 19 тисяч розстріляних громадян.
2. Інші місця масових поховань жертв Великого терору політичних репресій 1937–1938 рр. – Рутченкове поле (Донецьк), район Парку культури та відпочинку (Вінниця), П’ятихатки (Харків), Католицьке кладовище (Умань), Єврейський цвинтар (Черкаси), село Халявин (Чернігівщина), Другий християнський цвинтар (Одеса), 9-й км Запорізького шосе (Дніпро). У Західній Україні після 1939 р. також з’явились місця масових поховань, зокрема урочище Дем’янів лаз (Івано-Франківськ), урочище Саліна (Львівська область), Тюрма на Лонцького (Львів).
3. Найкривавіша ніч у Києві – 19 травня 1938 року, коли у в’язницях НКВД було розстріляно 563 людини. Розстріли, як правило, проводилися на подвір’ях в’язниць, у підвалах НКВД або безпосередньо перед похованням. Спочатку для масових поховань відводилися спецділянки цвинтарів. У пік репресій з метою приховати масштаби злочину енкавидисти змінили цю практику. У фруктових садах, парках, приміських лісах викопувались траншеї для поховань, часто трупи засипалися негашеним вапном.
4. 27 жовтня – 4 листопада 1937 року в урочищі Сандармох поблизу міста Медвеж’єгорськ у Карелії з нагоди наближення 20-річчя Жовтневої революції було розстріляно 1111 осіб, з них 287 українців та осіб, долі яких пов’язані з Україною.
5. НКВД УРСР розташовувався у Києві у 1934–1938 рр. у будівлях колишнього Київського інституту шляхетних дівчат (згодом – Жовтневий палац), у 1938–1941 рр. по вул. Короленка (нині – Володимирська), 33. Київський міський відділ та управління НКВД по Київській області розміщувались по вул. Рози Люксембург (нині – Липська), 16.
6. У 1955 р. КГБ при РМ СРСР направив в обласні управління держбезпеки директиву №108 сс, в якій дав вказівку повідомляти родичам розстріляних, що їх рідні «померли в місцях позбавлення волі, а в необхідних випадках, при рішенні майнових або інших правових питань, реєструвати в загсах смерть розстріляних із видачею заявникам свідоцтв, в яких дати смерті вказувати у межах 10 років з дня арешту, а причини смерті – вигадані».
7. В рамках Великого терору НКВД організувало та провело серію масових національних операцій. Це т.зв. «німецька операція» (25 липня 1937 року), «польська» (11 серпня 1937 року), «румунська», «латиська», «грецька», «іранська», «харбінська», «афганська», «проти болгар і македонців».
8. Спогади катів-енкаведистів та результати ексгумації тіл свідчать про характерний «почерк» вбивць. Як правило, це були постріли у потилицю або в перший шийний хребець із револьверів системи «Наган». Наган вважався точним, безвідмовним та достатньо потужним для завдання смертельного поранення, несильна віддача берегла сили катів при масових розстрілах.
9. Влітку 1937 року введено ряд нормативних документів, які посилили відповідальність членів родин репресованих. Дружини та чоловіки «ворогів народу» підлягали обов’язковому арешту, діти до 15 років передавались у спеціальні дитячі будинки. Члени сімей «ворогів народів», засуджених до розстрілу, підлягали примусовому переселенню у внутрішні області СРСР. Показовою є доля колишнього Генерального секретаря харчових справ УНР Миколи Стасюка, який в 1931-му був засуджений на 10 років, а потім дізнався що в 1937 році його дружина Марія була страчена «як дружина петлюрівського міністра».
10. Термін «Ворог народу» (латинське hostis publicus) має давньоримське походження. Він застосовувався до ворогів республіки, які прирівнювались до солдатів ворогуючої сторони та підлягали фізичному винищенню. Вдруге цей термін став загальновживаним в часи Великого терору якобінців у Франції в 1793–1794 рр. У СРСР цей термін був не лише розповсюдженим кліше політичної риторики, але і вписаним у Конституцію 1936-го, згідно 131 статті якої «ворогами народу» оголошувались особи, які вчиняли замах на громадську, соціалістичну власність.
Немає коментарів:
Дописати коментар